Пам’ятаєте фільм українського виробництва “Нюхач”? Навіть не фільм, а цілий детективний серіал! Головний герой картини володіє надчутливим нюхом, і для нього не існує нерозкритих злочинів. По запаху Нюхач міг розповісти про людину багато: що вона їла, з ким спала.... З одного боку - Нюхач знає все про політиків, бізнесменів та кримінальних авторитетів. З іншого - страждає від переповненого світу запахами. Цікаво, чим би йому запам’ятався Кагарлик - провінційне містечко на Київщині, яке ще з часів монголо-татарського нашестя називають ”проклятим місцем”? Про це розмірковує Кагарлик.city.
Запах рідного краю
Війна на сході країни, розв’язана російським агресором, триває з 2014 року. Багато хто із наших захисників втратив життя і здоров’я. Та стояти і втримувати позиції їм допомагали народна віра і допомога. Кагарличчина не була винятком.
Запашні подарунки на фронт від жителів села Бурти
...Завантажені по саме нікуди бус від’їжджав від Кагарлика і цілу ніч прямував на Донеччину. Відчуття дому і запах рідної сторони залишався з нами в машині - разом з берцями і шкіряними тактичними рукавицями, які шили з курток та плащів земляків, біноклями, раціями і тактичними окулярами їхала пара десятків пластикових відерець з варениками, пересипаних запашною золотистою засмажкою - з лівером, картоплею і капустою, кілька ящиків домашніх пиріжків; яблука; гриби; пересипане сіллю й спеціями сало; різне печиво і торти, тушкованка, консерви і навіть коровай. Ось коробки з Буртів, там - із Ставів, далі - Шубівка-школа, Кагарлик… Кожна з них акуратно підписана найтеплішими побажаннями і щирої вдячності. Так пахне турбота.
Так пахне невігластво
Івана Купала завжди святкували в місті з дотриманням традицій: Марену палили, вінки у воду пускали, через вогнище плигали. Та перед цим обов’язково сиділи маленькими компаніями на траві чи цементних парапетах, з газетками, повними випивки та закуски. Кагарлик ревів післясвятковою дискотекою, а ранок із місцем святкування нагадував Умань після святкування хасидами Рош-га-Шану.
В Кагарлику горить очерет
Кого-кого, а комунальні служби у таких випадках шкода. Такі ранки з порожніми пляшками, пластиковими тарілками-стаканами-виделками, різними недоїдками, які з газет розтягували собаки, смердять пусткою, сумом, негативом і свинством. Такі ж відчуття охоплюють, коли відвідуєш ГЛМС, Слобідський ліс, багато місць, куди люди дозволяють собі виносити своє сміття, влаштовуючи несанкціоновані сміттєзвалища.
Аромати свят
Площа Незалежності у Кагарлику, а саме перед Будинком культури, пам’ятає запах дерунів, млинців і навіть смаженого поросяти. Часто культурні заходи міського і районного значення святкували саме тут, серед міста, у самісінькому його центрі.
Ароматні смаколики від ліщинських господинь на одному із святкувань Дня Незалежності.
Артисти-аматори дарували людям свої сценічні виступи, а в наметах з назвою організацій або сіл Кагарличчини завжди була представлена сила-силенна смачних страв, виготовлених власними руками тих, для кого творити кулінарні шедеври - покликання. Запахи стиглих фруктів доповнювали красу викладки столу і, звичайно, специфічним осені ароматом. Айстри, чорнобривці, хризантеми та композиції з них - як вишенька на торті у святковий день. Так пахне провінційне містечко на Київщині, яке ми любимо
Щоденний феєрверк запахів
Нюхачу ми розповіли б про квітучі акації попід парком, від яких особливий запах буває після дощу; про липу біля пошти та Пенсіного фонду; про каштани, які ростуть не тільки у Києві; про смачну здобу і запашну каву від Кулиничів; про колишній цукрозавод - звідси колись "тягло" кислим жомом, а нині люди час від часу скаржаться у соцмережах на поганий запах із тих місць; про квіткові крамниці, де продають зрізані квіти та у горщиках, а ще про квітучу клумбу у центрі міста; про автостанцію із запахом солярки і смажених в олії біляшів.
Після того, як центром Кагарлика проїжджають свиновози, специфічний "аромат" ще довго лоскоче носа перехожим
А ще - про вогнища, які палять кагарличани після збору урожаю на своїх городах або коли спалюють очерет чи суху траву, не усвідомлюючи, що не тільки провокують велику пожежу, а й позбавляють життя качок і зайченят. Про чебуреки від “Zдибанки”; гриби із лісопосадок; безпритульних собак.
Інколи тут тхне каналізацією, цигарками; п’ятничною гаррю у “день звільнення Києва”, коли потік машин прямує зі столиці на села - до батьків, на природу та за домашніми харчами. Місцеві запахи розкажуть про красу і сморід Заводського ставка. А ще тут тягне мокрим листям, яке метуть санітари міста у спецодязі; торбами з секонд-хенду, які несуть люди; скошеною травою і сіном; новоспеченим хлібом і булочками з яблуками. "Пахне" й місцевими плітками; недобрими поглядами; нецензурною лайкою; заздрістю; тугою за дорогими людьми; часом безнадією.
Бо ж вдихати запахи - це чути носом і відчувати шкірою, й, навіть із закритими очима, бачити де перебуваєш.
