Чим ви завдячуєте 2020 року? Чим він був для вас знаменним? Про це Кагарлик.City запитав у жителів Кагарлика та Кагарлицької громади. І ось що вони нам розповіли.
Людмила Поліщук, працівник соціальної сфери Кагарличчини
Людмила Поліщук
Дякую року, що минув, за те, що нікого не забрав із рідних. Неймовірно задоволена тим, що ми, місцеві артисти, знайшли можливість радувати своїх глядачів та поціновувачів української пісні в онлайн форматі. Дуже дякую людям за хороші відгуки та позитивні коментарі до цих концертів – ми завжди дуже стараємося.
Вперше до мене приїхав соціальний робітник із Зікрачів разом із своїм підопічним, щоб привітати із Днем народження – це було неочікувано і настільки приємно, що словами не передати! Квіти і торт до свята від них – як прояв поваги, це дуже зворушливо.
Все ж таки не можу не згадати колишньої колеги Світлани Драпіковської і подруги, з якою разом росли і жили через хату, Аліни Тригуб – вони залишили цей світ, і від усвідомлення таких втрат дуже боляче…
Матвій Кашук, школяр
Матвій Кашук
2020 рік був трохи важкий разом із епідемією. Але ми навчилися працювати в Zoom-і, перейшли в 4 клас і ще я подорослішав на 1 рік. Тепер до хорошого: влітку я купався в озерах і їздив на море, там я бачив ламу і верблюда і вперше покатався на «банані». Восени мені купили самокат, я його дуже давно хотів, катався на ньому цілу осінь. Я радий за цей 2020 рік.
Світлана П’ятенко, диспетчер 19-ДПРЧ міста Кагарлик
Світлана П’ятенко
Прощавай, 2020! Ти був нелегким, та для мене щасливим! Дякую тобі за те, що нікого не забрав, навпаки – збільшив родину. Дякую за здоров’я і рідних, любов і друзів, за здійснення всього задуманого на рік, і найголовніший твій подарунок – очікування дива!
Черговий рік я працювала поряд з людьми героїчної професії – найхоробрішими чоловіками. Люблю, поважаю, пишаюся. Вони дуже скромні і героями себе не вважають, просто виконують свою роботу.
В минулому році в Кагарлицькому районі сталося 247 пожеж, більше як в попередньому. Новий рік почався погано: 1 січня була пожежа в Яблунівці, загинув чоловік. Хочу, щоб люди цінували і берегли своє життя, дотримуючись правил безпеки.
Дмитро Тригуб, школяр
Я вдячний 2020 року, бо він мені подарував братика Дем’яна.
Дмитро Тригуб
Вікторія Костенко, лікар-анестезіолог Кагарлицької ЦРЛ
Вікторія Костенко
Я працюю у відділенні анестезіології з ліжками інтенсивної терапії Кагарлицької лікарні. З 1 квітня 2020 року – ми опорний госпіталь по Cоvid-19. З цього часу ми, медичні працівники, тримаємо оборону проти смертельно небезпечного захворювання «Коронавірус». Ми постійно маємо справу із вкрай тяжкими хворими. 2020-й – рік випробувань як фізично, так і морально. Кожна втрата для нас – це біль. Але ми беремо себе в руки, щоб бути сильними, і продовжуємо працювати.
Що відчувають хворі, коли хвороба перемагає? Хворі, які в свідомості, дуже сильно відчувають смерть і зарані нас попереджають про те, що вони помруть, незалежно від того, можемо ми щось їм зробити чи ні. Вони хочуть повернутися додому і побачити всіх рідних. Якщо це люди похилого віку, то дуже, хоч одним оком, хочуть побачити онуків.
У захисних костюмах ми знаходимося до того часу, допоки необхідно надати допомогу. Чим більше хворих і чим тяжчі хворі, тим більше часу ми проводимо у них.
Як правило, пацієнти вдячні. Але бувають і такі, яких нічого у цьому житті не влаштовує: то «де ви діли ватку», «де ви діли ампулу», то «ви не так подивились», «ви не так сказали» і до того, що «медики – взагалі не люди».
Я пам’ятаю свого першого пацієнта, це була хвора з діагнозом «Синдром Гієна-Барре», яка знаходилася в нас на лікуванні в реанімаційному відділенні близько місяця. Була у комі. Ми її вивели із цього стану, вона пройшла реабілітацію і на даний час знаходиться вдома, відновлено всі рухи. Так само є багато хворих, з якими ми тримаємо зв’язок, і вони нам вдячні.
Найважче – це коли ти мусиш виходити до рідних із поганою звісткою, а вони вимагають від нас того, що не в наших силах. Дуже боляче і дуже важко проносити цей біль через себе.
Дякую року, що минув, що не забрав у мене рідних і друзів. Дякую шкільному колективу за захисні засоби, які мені придбали. Усім небайдужим – низький уклін за розуміння і повагу до медичних працівників.
Ольга Волощенко, член ГО «СЛОН Добра»
Ольга Волощенко
2020 рік – це суцільний сюрприз. Він був щедрим на випадкові знайомства з цікавими людьми, рік непередбачених і непов’язаних, на перший погляд, між собою подій, які подарували неймовірні враження і надихнули на нові звершення. Наприкінці року ми нарешті здійснили давній задум створити в Кагарлику громадську організацію «СЛОН Добра», хоч перші кроки до неї були ще два роки тому. Безкорислива допомога дарує ні з чим незрівнянні емоції та душевне тепло. Ми забули, що допомогти тому, хто знаходиться в скрутній життєвій ситуації просто так – це нормально, так має бути лише тому, що ти це можеш зробити.
Одного разу була така ситуація: приїхали ми зі Слоном, Св. Миколаєм та поліцією вітати одну родину. Діти раді були бачити Миколая, та коли зайшли поліцейські – це були особливі дитячі враження! Один хлопчик захоплено вигукнув: «Це справжні поліцейські!» Діти наввипередки міряли поліцейську фуражку. Хто б міг подумати, що це стільки радості принесе дітям?!
Олександр Кулініченко, школяр
Олександр Кулініченко
Я вдячний 2020 року за те, що в нашій сім’ї ніхто не захворів на коронавірус.
Олександр Гладких, тренер спортивного клубу «Мамай» м. Кагарлик
Олександр Гладких
За що я вдячний 2020-му? За те, що живу в мирній місцевості країни, де триває війна. Хоча за це я вдячний солдатам. Разом з дітками, спортсменами клубу «Мамай» та батьками ми організували і провели в Кагарлику Чемпіонат Київської області із Зендокай Карате До, здали Атестацію і отримали вищі пояси. Взяли участь у двох Чемпіонатах України і завжди поверталися із трофеями й без травм. Стабільно проводили тренування і діти через карантин не розгубились. Зустрів нових людей. Вдячний за все, що здобув, й за те, що втратив. За те, що жива і здорова мама.
Софія Панченко, школярка
Софія Панченко
Я вдячна 2020 року за те, що вперше за свої 10 років я побувала на морі. За те, що мої батьки й рідні живі і здорові. За те, що ми з моєю сестрою більше зблизилися, стали більше говорити, стали як дві краплі води, стали один до одного гарно ставитися. За Редьку Марію, тому що ми з нею стали найкращими подругами. Таких хороших емоцій, як цього року, я ні в якому році не відчувала. Хоч багато хто каже, що 2020 рік поганий. А я не скажу, що він поганий.
Ярослав Шевченко, військовослужбовець 72 бригади імені Чорних Запорожців
Ярослав Шевченко
Найбільше я хочу подякувати волонтерам за допомогу військовим, яку я та мої побратими відчували і в 2020 році, і раніше. Дякую своїй дружині за її любов, віру в мене і підтримку, а також за прекрасних діток, яких вона мені подарувала, батькам, які дали мені життя та виховали. Дякую побратимам, які поруч, - мужнім і відповідальним воїнам, для яких патріотизм – не пусте слово, а спосіб життя. І завдяки яким ми повернемо свої землі, загарбані російським агресором. Несу службу разом із земляком із Мирівки Сергієм Тригубом, від якого жителям Кагарличчини великий привіт!
Назар Волошин, школяр
Назар Волошин
Мені 2020 рік сподобався тим, що всі були здорові, ніхто не захворів коронавірусом. І ще ми часто їхали на природу, на Дніпро – там ми купалися, відпочивали і ловили рибу.
Надія Порхун, староста сіл Мирівка та Бендюгівка Кагарлицької громади
Надія Порхун
Якщо ти хочеш щось змінити на краще, доклади до цього власну руку. А в ідеалі – зініціюй це. Насправді я дуже люблю своє село, свою Мирівку, і дуже хочу, щоб у нас було гарно і зручно, а люди були щасливими. Тому у році, що минув, я кинула сама собі виклик – піду у старости, щоб змінити життя Мирівки та Бендюгівки на краще! Хочу, щоб наша амбулаторія була доведена до ладу, щоб люди у комфортних умовах могли обстежуватися та лікуватися, щоб працювали школа, клуб, було чисто і затишно – щоб все процвітало! Звичайно, шукатимемо спонсорів під наші програми. Чесно кажучи, я не спала ночами – думки не дають відпочивати, все обдумую як воно буде, що запропонувати гарного людям, що обговорити. Зараз у нас у центрі села стоїть ялинка в гірляндах (її ніхто не прикрашав 10 років). Гадаю, вона додасть людям настрою у цей складний для всіх час і у цю безсніжну зиму. Щочетверга у нас в Мирівці базар. Тож сільська рада та Будинок культури обов’язково будуть колядувати. Не повинні звичаї народні та українська пісня відійти в минуле, у наших селах їх шанують.
Ілона Степанюк, школярка
Ілона Степанюк
Я вдячна 2020 року за те, що він мене навчив бути відповідальною і самостійною, так як карантин змінив наше життя. Ми не часто виходимо на вулицю, навчаємося вдома, маски потрібно носити. Але мені це не завадило.
Анастасія Прокопенко, школярка
Анастасія Прокопенко
У мене в 2020 році було море емоцій. Особливо коли ми їздили в аквапарк на День народження до троюрідного брата або коли відзначали мій День народження із друзями. Влітку ми їздили в Карпати, де мені дуже сподобалося. І ще мені запам’ятався величезний фонтан у Києві. А ще у 2020 році ми їздили в Миронівку в Будинок культури на хіп-хоп.
Аліна Антонюк, школярка
Аліна Антонюк
2020 рік мені сподобався тим, що двічі в мене з’явилися мопсики. Вони були дуже грайливі, дуже любили кусатися, а ще спати та поїсти. Ще мені сподобався 2020 рік тому, що ми з батьками відпочивали на морі, в Залізному Порту, їздили на потязі. Особливо сподобалося, як нас на «банані» відвезли у відкрите море.
