Кагарлик.Сity продовжує рубрику «Історія одного експоната». Історію нам розповідає науковий співробітник сільського історико-краєзнавчого музею в селі Великі Пріцьки Ржищівської громади Надія Вегера-Предченко. Вона - про чашку, яку випустили до ювілею Тараса Шевченка у 1964 році і яку свого часу придбав для подарунка письменник Михайло Стельмах.
Легендарна чашка із Великопріцьківського музею
У селі Велику Пріцьки, що на Ржищівщині, у світлиці сільського історико-краєзнавчого музею, що у Ржищівській громаді, серед інших експонатів виставки, присвяченої Великому Кобзарю, скромно розмістилися на перший погляд звичайна чашка. Та варто відвідувачам придивитися до її оздоблення, як відразу виникає чимало запитань щодо самого експоната. То й не дивно. Бо чашка, з одного боку якої написано: "Наша дума, наша пісня, не вмре, не загине... Т.Г. Шевченко", а з іншого - "1814-1964", має дійсно легендарну історію.
Надію Коваленко з Михайлом Стельмахом доля звела ще тоді, коли вона самовіддано працювала в Київському обласному управлінні освіти і ціною власної кар'єри і долі виборювала право діяльності освітніх закладів з українською мовою викладання. Відтоді їх поєднала не просто велика дружба, а справжня духовна спорідненість душ. Михайло Стельмах був частим гостем в оселі Коваленків. Він завжди знаходив спільну справу з Юрієм Миколайовичем, мав про що погомоніти з Надією Дмитрівною. Вона пригадує, як бувало Стельмах приїжджав до них разом із донькою Мартою та сином Дмитром і кликав послухати шум осіннього лісу. І тоді вони всі разом вибиралися в Пущу Водицю чи в Ірпінь, щоб насолодитися барвами рідного краю.
“Прислухайтеся, як шумлять від вітерцю дерева, - казав Стельмах,- кожен листок має свій тембр. А разом - чується чарівна мелодія лісу. Це - неповторно...”
А ще Михайло Стельмах ніколи не приходив без подарунка для Надії Дмитрівни. Він тонкий відчував її душу, розумів її погляди, знав уподобання. А тому й подарунки завжди були оригінальні та багатозначні. Так було і того березневого дня 1964-го року, коли в день народження Кобзаря він переступив поріг оселі Коваленків і протягнув Надії Дмитрівні згорток, у якому була саме ця чашка.
"Ось, - сказав, усміхаючись, - всі магазини оббігав, поки знайшов для Вас..."
Чашка знайшла своє місце в експозиції музею
П'ятдесят п'ять років прослужила чашка вірою і правдою своїй господині, зберігши у собі пам'ять про письменника і тепло дотику його талановитих рук. Надія Дмитрівна любила пити з неї чай, бо здавався ві їй особливо смачним і цілющим. Тож, коли довелося їй оселилися в пансіонаті для заслужених особистостей, чашка переселилася туди разом з нею.
“Якось мені вдалося навідати мою духовну наставницю. Знаючи, що я опікуюся роботою сільського музею, Надія Дмитрівна, допивши чай, подала мені чашку, - розповідає Надія Вегера-Предченко. - Візьміть, нехай вона наповнить Ваш заклад духом великого письменника і буде доброю згадко про мене. Для мене ця чашка - один з найцінніших подарунків мого життя."
Відтоді чашка, що поєднала в собі три знамениті долі, - Кобзаря, письменника Михайла Стельмаха і великої духовної наставниці не одного покоління, вчительки української мови та літератури Надії Коваленко, - є одним з найповажніших експонатів сільського історико-краєзнавчого музею Великих Пріцьок.
