Після повноцінного тренування та спарингів, які відбулися 4 червня, юні каратисти спортивного клубу «Мамай» у Кагарлику на Київщині мали змогу познайомитися та поспілкуватися з їх гостем – козаком, ковалем та воїном-добровольцем «Правого Сектора» Олександром Крамарем із Обухова, що для них влаштував їх тренер Олександр Гладких.
Гість вразив дітей своїм зовнішнім виглядом, цікавими розповідями та спілкуванням у форматі питання-відповідь.
Олександр Крамар, у якого залишилися приємні враження від тренування та спарингів, побажав юним каратистам «поважати сенсея як батька; поїдати вчителя очима (тільки тоді не буде нічого пропущено, краще щось почується, більше уваги звернеться)» та висловів свої захоплення спортклубом.
«Бойове мистецтво японське, а школа українська. І всі повинні розуміти, що ми живемо в Україні, - акцентував Олександр Крамар із козацьким ім’ям Убийлихо. – Україна дуже давня. Вона має свої давні традиції. Вони сягають своїм корінням у тисячолітню давнину. Мінімум 7 з половиною тисяч років нараховує Трипільська цивілізація. Інших народів ще не було на цій планеті, коли ми вже були. І є такі версії, що карате має теж українське коріння. Головне, що у вас є бажання й завзятість розвиватися. Сучасна людина не може жити як кабачок: поїв-поспав-виріс-помер. Сучасна людина мусить розвиватися: навчатися і шукати те, в чому найбільше може проявитися твоя натура. У цьому допомагають бойові мистецтва. Їх багато, вони різні. Кращого немає. Бо люди всі різні: хтось проявитись краще може в айкідо, хтось в карате, хтось в гопаку, хтось ще в чомусь. Інші люди проявляються ще в інших видах мистецтва.
Під час тренування
Старовинні мистецтва залишають по собі слід, тому до нас дійшли слова старовинних майстрів бойових мистецтв. Вони казали, що майстерний вояка наносить вирішальний удар і зупиняється. Бо він б’є не з бажання отримати верх, а заради справедливості. Він нанесе удар і зупиниться, і буде чітко слідкувати, щоб не стати підступним та злим. Це основа. Людяність має бути присутня у всьому, у чому б ви не робили».
Козак Олександр пообіцяв дітям і надалі з ними спілкуватися, побажав займатися віддано, не опускаючи рук, звертати увагу більше не на того, що хтось поруч робить, а на себе, ставитися до себе критично. «Зал – це святе місце, тут ми один одного навчаємо», - нагадав відому дітям істину.
Спаринги
«Як казав наш відомий Тарас Шевченко, «…і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь», - продовжив козак Убийлихо. – Тому не забувайте в якій країні ми живемо, який зараз у нас важкий час і не забувайте про те, що ви – майбутнє цієї країни».
«Наша земля – вона не наша, вона позичена нами у наших дітей», тому ми цю землю колись вручимо вам, - звернувся до дітей Олександр Крамар. – Дуже хочу, щоб ви були гідними і могли дати ладу на цій землі, щоб тут була країна така, яка була раніше. Україну в усі часи всі знали і дуже поважали. Поважали в першу чергу за військові здобутки. Ми чужого не брали ніколи. А коли приходили брати наше, то отримували по зубах так, що в Туреччині, наприклад, досі лякають дітей Іваном Сірком. Це ж про щось говорить?.. Про рукопашні мистецтва українських козаків теж багато чого ходить, але наші вороги багато чого перебрехали, багато чого переховали, багато чого взяли собі і назвали своїм.
Зліва - тренер спортклубу "Мамай" Олександр Гладких
Про вояків цієї землі дуже промовисто каже ще такий факт. У мене є друг, він директор музею Берестейської битви на Волині. І там на Волині колись була японська делегація. Японці зайшли в музей Берестейської битви, побачили в експозиції сучасне фото козака, зроблене в старих мотивах – з голим торсом, зі списом – і голова цієї делегації став на одне коліно, схилив голову й півтори хвилини стояв мовчки. Наші люди здивувалися запитали, за що це він віддає таку шану? Їм відповіли: «Ну що, ви не знаєте, що в Японії хто хоче стати чемпіоном, той вивчає бойове мистецтво українських козаків?..»
Але ми всі кращі у різних проявах. Історію треба знати. Це допоможе в сучасності. Бо старі й нові часи поєднані, як не крути. Якби люди вивчали історію, то таку ситуацію, яка зараз відбувається в країні, не допустили б. Бо звернули б увагу на те, що це вже було. І наслідки – трагічні».
Запитання від дітей
Діти задавали різноманітні запитання, які їх цікавили.
Який у Вас пояс?
Це ВИ вчили нашого Олександра Миколайовича?
А це Вас намалювали у нас на емблемі?
А Ви можете затанцювати гопак?
А на шпагат сідаєте?
А Ви часто їсте сало?
Скільки Вам років?
Скільки грошей Ви заробляєте в місяць?
Чи є у Вас машина і яка фірма?
Чи цікава Вам робота коваля?
Чи знаєте Ви, що гопак раніше був бойовим мистецтвом?
Чи принесли Ви нам показати холодну зброю? (Олександр пообіцяв наступного разу продемонструвати дітям шаблю, виготовлену власноруч для товариша, - Авт.)
А вуса у Вас самі виросли?
Де Ви живете?
Чому козаки носять кульчики (сережку у вусі – авт.)?
До речі, за словами козака, це була спеціальна відзнака. Кульчик у лівому вусі – це значить і син у батька. У правому – останній чоловік в роду. Тобто цей чоловік повинен дати ще потомство, синів народити. Таких хлопців, кажуть, намагалися в бою в перші ряди не ставити, щоб трошки зберегти. На пошану традиціям ця традиція тримається.
