1 і 2 травня на сцені Кагарлицького міського центру культури та дозвілля відбулися дві прем’єрні вистави п’єси «Собаки». Подія багато в чому знакова для нашої громади.
Поставила п’єсу режисерка Лейла Джабієва. Акторами стали її вихованці – члени театрального колективу Кагарлицької мистецької школи і драматичного гурту центру культури та дозвілля.
Лейла Джабієва та її вихованці - юні актори
Нове життя повісті Костянтина Сергієнка на кагарлицькій сцені
Якихось пів століття тому урбанізація в нашій країні призводила зокрема і до того, що люди перебиралися в нові комфортабельні помешкання в багатоповерхівках, полишаючи свої сільські обійстя, і нерідко покидаючи на тих дворищах і чотирилапих улюбленців, бо не знаходилося їм місця в малогабаритних квадратах. Вільні безпритульні пси опинялися у навколишніх ярах, гуртувалися в зграї, билися за здобич і за те, хто буде ватажками зграй, – словом, жили, як і належить тваринам. Але й без людей вони не могли, бо ж умовні дверцята в умовний же рай для чотирилапих відчинялися тільки через спілкування з людиною.
Фрагменти вистави
Психологічний бік цього явища спробував показати письменник Костянтин Сергієнко у повісті «До побачення, яре!» ще в 1979-у. Повість-притча мала успіх, як і адаптована для сцени п’єса «Собаки». Автора вже нема понад чверть століття, а ось лейтмотив його твору лишився актуальним, – проблема гуманного ставлення до братів наших менших.
«Собаче» життя: гра в «людей»
Фрагменти вистави
На початку травня на сцені Будинку культури в Кагарлику п’єсу «Собаки» поставила режисерка Лейла Джабієва. Акторами стали її вихованці – члени театрального колективу Кагарлицької мистецької школи і драматичного гурту центру культури та дозвілля. Явище нетривіальне: дівчатка й хлопчики зображали собак. Упродовж всієї вистави ходили сценою майже виключно на чотирьох, гавкали поодинці і «хором». І треба було бачити, як натхненно, переконливо грали підлітки, – настільки, що глядачу часом здавалося, ніби він сам занурюється в світ тварин з його звісно ж неписаними і не зрозумілими людям законами.
Фрагменти вистави
Ось вільні пси граються «в людей»: розповідають історії зі свого життя і кожному учитель, теж пес, ставить самі дванадцятки. Ось собака з кличкою Чорний намагається силою підкорити Гордого і втягнути його в зграю, але Гордий воліє бути сам по собі й не гнутися ні перед ким. Справді-бо, ситуації «людські». І чи не найдраматичніша сцена, коли двоє гицлів у чорному вбранні мотузками й арканами ловлять беззахисних собак, саджають їх в клітку, щоб відвезти на шкуродерню. І світлий людський образ у дійстві – дівчина в білому плащі, яка рятує від гицлів хвостатого бранця Гордого, але в підсумку не має змоги взяти його до себе в дім.
Фрагменти вистави
Ми вам не потрібні, ми вам заважаємо, Серця ваші людські ми пам'ятаємо. Але ми не винні, що любимо вас, Згадайте про нас, подивіться на нас… Ми все ще чекаємо, любимо вас, Ваш погляд і ласка – спасіння для нас, – пританцьовуючи, співають вільні пси. Ніби звертаються до кожного з нас.
Вистава, що торкається серця
Фрагменти вистави
А тим часом собаки посеред людей повсюди. Скільки разів, готуючись до відеозйомки чергової події не в приміщенні і оцінюючи потенційну якість і повноту кадра, ловила себе на думці: от і маєш, без собаки й тут не обійшлося! Шкільні лінійки, культурні й спортивні заходи на стадіоні, концерт чи зібрання десь на площі – здавалося дивиною, якщо не з’являвся на велелюдді нічийний пес. Ніби й шкода його було: прийшов до людей, щоб не сумувати наодинці…
Фрагменти вистави
Упевнена: байдужих глядачів на виставі не було, бо розуміли, що не тільки в собаках справа. Щось гине в коловороті буднів у нас самих. Ми щось невловимо, невмолимо втрачаємо. Один з висновків після побаченого: суспільство має бути милосердним до всіх знедолених, до тих, хто через жорсткі обставини опинився за бортом життя. А на прикладі тварин ця істина особливо показова, як на мене. Суспільство, позбавлене дару співчуття, не може вважати себе гуманним.
Про це потрібно говорити
Фрагменти вистави
Глядачі дуже тепло зустріли акторів і режисерку, коли вони виходили вклонятися. Аплодували, довго їх не відпускали, на сцену несли квіти, цукерки, подарунки. А після дійства ми за лаштунками побесідували з Лейлою Джабієвою. Вона вважає тему ставлення до тварин і зокрема до безпритульних актуальною. Пригадала кадри порятунку волонтерами чи господарями їхніх домашніх улюбленців під час евакуацій, обстрілів та інших екстремальних ситуацій в ході нинішньої війни.
Фрагменти вистави
– Якщо ми будемо говорити про це, ми зробимо крок в бік цивілізації, в бік мудрості і доброти, - зазначає Лейла Джабієва. - Я думаю, що ми, українці, можемо пишатися тим, яка в нас душа, як ми ставимося до тварин, рятуємо їх – і залишаємось людьми. Ми відповідальні за тих, кого ми хай і давно приручили. З підлітками говорити про це треба! І виховувати в них чуйність, милосердя, доброту і відповідальність.
Лейла Джабієва: «Маємо опановувати сцену»
Лейла Валеріївна зізналася, що перші репетиції виявилися важкими. Зокрема, діти мали змиритися з думкою, що вони як герої вистави – собаки – пересуватимуться рачки, адже тварини завжди дивляться на людину знизу вгору. Це залежність і фізична, і психологічна. Та, врешті, театральна співпраця налагодилася. Режисерка натхненно поділилася і досить несподіваними висновками, які зробила після вистави.
Фрагменти вистави
– Нам треба опановувати цю сцену! Сцену Будинку культури, – тепер вона нам рідна, - ділиться режисерка. - Ми маємо пристосуватися до неї, «засвоїти» її висоту, глибину глядацької зали і звикнути до нових для нас реалій. Тож будемо наполегливо працювати, розширювати репертуар. Третій рік іде війна, і ми не мали змоги опанувати великі форми з причин безпечності заходів. Постановки тривали не більше чверті години, це й були малі форми. Сьогодні був дебют моїх вихованців, і водночас він засвідчив новий рівень нашої роботи. А творчих планів у нас вистачає.
Місцеві театрали з нетерпінням чекатимуть нових вистав у постановці Лейли Джабієвої, бо знають: непрописані текстом думки спектаклю стануть темою для роздумів, для пізнання життя.
