Очільник ФГ «Люцерна», голова районної асоціації фермерів Микола ЛЯЩУК розповів Кагарлик.City, чому меншає кількість фермерських господарств, про відносини між селян з агрохолдингами та про необхідність єднання проти рейдерства.
Довідка Кагарлик.City
М.Ф.Лящук народився на Житомирщині. Закінчив Львівський с/г інститут, має диплом інженера-механіка. Служив в армії. Працював за фахом у Житомирській обл.; створив КП «Лан» (згодом – «Люцерна») по вирощуванню насінників трав. Має вчений ступінь кандидата технічних наук. В Кагарлицькому районі працює з 1994 р. Нині керує ФГ «Люцерна», орендуючи 300 га паїв жителів Черняхова.
ЧОМУ ФЕРМЕРІВ МЕНШАЄ?
Ще якихось 5 років тому в Україні налічувалась 41 тисяча фермерських господарств (ФГ), а нині – 36 тисяч. Бачу дві причини такого скорочення. По-перше, держава не захищає своїх годувальників. По-друге, ба навіть більше: рейдерство в Україні сягнуло жахливих масштабів. Подумайте: щороку на просторах країни гинуть до десятка фермерів! Дехто з них ледь встигає почати сяку-таку оборону родини і майна, а декого не тільки грабують, а й жорстоко катують, щоб потім таки ж убити.
Близький приклад: три роки тому в Миронівському районі після тортур загинув фермер Мальований.
Чому нема соціальної справедливості хоча б у цій царині? Тому що Україною керують олігархи, в т.ч. й аграрні. Вони впливають на владу або самі є владою, і як власники великого кримінального (і не сумнівайтеся!) капіталу впливають на бізнес. А саме: прагнуть знищити малий і середній бізнес, бо вони – конкуренти олігархічних кланів.
Давно відомо, що в розвинених країнах Заходу і США саме малий і середній бізнес є основою і держави, і – що важливо – громадянського суспільства. А громадянське суспільство зазвичай не дає владі збиткуватися над людьми ні в економіці, ні в політиці. Тож логіка смертельної боротьби олігархів з малим і середнім бізнесом за монополію зрозуміла: це боротьба за життя, за панування в країні.
ПРО НЕЗВИЧАЙНУ «ЕПІДЕМІЮ»
Як агрохолдинги не тиснуть на орендодавців земельних паїв, все ж осмілюся сказати про свого роду «епідемію» виходу селян з-під влади місцевих латифундистів. Вони забирають свої, батьківські, а то й дідівські земельні паї, складають докупи наділи родини і формують такі собі одноосібні чи фермерські господарства. Щоб господарювати на них, як вважають за потрібне.
Візьмімо Черняхів. За рік кілька селян забрали свої земельні паї від одного з орендарів. Це складна процедура, але люди на це йдуть.
І тут я помітив цікаве явище. Прості трударі, які ще вчора по суті наймитували в олігархів, сьогодні наче крила розправляють, працюючи самі на себе. У них в очах з’явився вогник. Знаю, що їм неймовірно важко: без досвіду сучасного господарювання, попервах – без техніки і засобів захисту рослин тощо.
«Ми працюємо тяжко, але ми щасливі. Робимо на себе, на свою сім’ю», – кажуть вони.
Як на мене, вони навіть мислити починають інакше. Ставши на шлях самостійного господарювання на землі, вони наближаються до розуміння взаємозв’язків влади і виробництва. Приміром, чи зможе цей президент, уряд, чиновник стати провідником ефективної моделі господарювання? Так, нові господарі на землі дійсно стають громадянами своєї країни.
Зовсім інша ментальність у олігархів. Здається, вже навіть в їхніх генах закладені бажання і здатність до крутійства, обману держави, до злодійства. Інакше звідки взялися палаци і яхти захмарної вартості? Таке можливе в розбалансованій державі, і олігархи й зацікавлені у хаосі. Як-то кажуть, в мутній воді легше ловити рибку, читай – надприбутки.
А чесні господарі зацікавлені в чесній, упорядкованій країні, де закон один для всіх, тоді й економічний розвиток прозорий, на користь трудівникові.
Ось молода родина з двома дітками. Узяли свої паї і батьківські, виростили капусту, огірки, помідори, – можна сказати, наситили ринок свого невеличкого «регіону». А що агрохолдинги? Виростили ріпак, кукурудзу чи соняшник – і на експорт, а грошики – в офшори або на нові палаци і яхти. «Почувствуйте разницу», писав Жванецький.
ЧОМУ У ПОЛЬЩІ НА 1000 ЧОЛОВІК НАСЕЛЕННЯ – 76 ФЕРМЕРІВ
Сенс будь-якого виробництва – ріст обсягів через ефективність і вдосконалення. Так що ж ефективніше – фермерство чи агроолігархія?
Гектари малого і середнього бізнесу – продуктивніші! Мас-медіа, а вони – в руках олігархів, про це не повідомляли.
У Польщі на 1000 чоловік населення – 76 фермерів. Їх прибуток з гектара у 4,6 раза перевищує прибуток наших агрохолдингів. Зрозуміло, що й тамтешні громади не бідують, одержуючи відповідні «фермерські» доходи в бюджет.
В Італії на 1000 жителів – 216 фермерів, аналогічно їх прибуток в 11 (!) разів більший. А уявімо, що приблизно стільки фермерів у тому ж Черняхові, де проживають близько тисячі людей, та плюс члени їхніх родин. І маємо живе, продуктивне село з вирощуванням культур, заготівлею, переробкою, реалізацією, – словом, з інфраструктурою. За такою схемою живе світ.
А в якому напрямку рухається Україна? Агрохолдинги прагнуть будь-що нарощувати свою потугу, мають важку техніку, годують землю «ударними» дозами міндобрив та іншою хімією. При цьому окремою темою є знищення гумусу – досить тонкого родючого шару грунту. Які ще там сівозміни та органіка! В селі для такої роботи багато людей не потрібно! Вистачить десяток працівників. Решта – робіть, що хочете: місто, єврозаробітчанство, пияцтво, і – напівпорожня школа.
Постулат не новий: у підмурівку сучасних розвинутих держав – малий і середній бізнес, і то не менше 60 %. По-іншому держава не спрацює. Ще більше це стосується сільського господарства.
ЧОМУ ТРЕБА ЄДНАТИСЯ ПРОТИ РЕЙДЕРСТВА?
Стан фермерства на Кагарличчині загалом непоганий. Маємо близько сотні ФГ. Фермери, які обробляють по кількасот гектарів, – у фарватері української аграрної тенденції: вирощують ріпак, кукурудзу, соняшник, при цьому наш основний хліб – озима пшениця на 4-му місці. Диктує ринок. Дрібніші ФГ без потужної техніки на цих культурах не зароблять. Але мають непогану нішу: овочі, фрукти, ягоди. І тут доречно переінакшити давню приказку: не той урожай, що в полі, навіть не той, що в коморі, а той, котрий реалізований!
Для фруктово-ягідного бізнесу потрібні холодильні приміщення, ринок збуту, а їх-то й нема. І через це торік ті, хто займався ягодами, зазнали збитків, і повертаються до вирощування наших традиційних овочів.
Вважаю, що фермери в районі таки мають певний вплив на владу. Бо й самі є владою, адже значна частина депутатів районної ради – фермери або керівники агропідприємств. Факторами їхнього впливу є гідні результати роботи, розуміння і підтримка фермерами громад і повага людей. Це стосується Олександра Широкоступа, Романа Коваленка, братів Вітенків, Івана Палія, Михайла Блаха…
Хоча за часів попередньої адміністрації й трапився в районі випадок рейдерства, ми все ж уникли масового поширення цих злочинів. На мою думку, тому, що наші фермери змогли об’єднатися, згуртуватися.
Наскільки мені відомо, ще триває слідство щодо рейдерського захоплення агропідприємства Марка Паславського «Русава-К» в нашому районі, яке працювало на землях Липовця, Переселення. (Марк Паславський – полковник армії США, вів бізнес в Україні з 1990-их років. З початком російсько-української війни в 2014 році одержав громадянство України і пішов на фронт добровольцем. Загинув під Іловайськом у серпні 14-го. Був співвласником «Русави-К». – Примітка автора).
ЧОМУ СПОЧАТКУ – ОБІГ, А ПОТІМ – ПРОДАЖ
…Бо спочатку треба розробити закони про обіг земель. Це означає не купівлю-продаж, а насамперед оцінку земельного масиву як об’єкта для використання, реєстрацію, облік і суворий контроль. А тим часом стан реєстру такий, що близько 40 % земельних паїв фактично накладаються одні на одних. Це недбальство чи злий умисел – не знаю. Але при тій кількості зброї, що є в руках населення, це небезпечно.
Прагну глибоко вникати в це питання, буваю на різних форумах і зустрічах. Якось в ході однієї з тематичних зустрічей тодішній міністр сільського господарства Словаччини, доктор наук зауважив, що за чинного рівня аграрної підготовки і належної роботи парламенту в цьому напрямі Україні потрібно щонайменше 3-4 роки для створення цивілізованих правових земельних відносин, які б захистили територію України від зазіхань і своїх, і чужих спритників.
Негайне впровадження так званого ринку означатиме просто розкрадання землі, дерибан, як часто кажуть. Із 14-ти позицій перспективної земельної програми термін «продаж-купівля» займає … 14-те місце! Щось іще треба пояснювати?
У квітні ц.р. в Українському домі відбулася Всеукраїнська аграрна рада по питаннях обігу землі. Всі виступи пронизувала думка: земля – це територія. Нема землі – нема й держави. Один високий агрофахівець з Литви поділився досвідом, що ринок землі в цій маленькій країні з населенням менше чотирьох мільйонів чоловік впроваджували 14 років, все ж таки не уникнувши помилок.
І ЯКА ЦІНА ПИТАННЯ?
Півтора десятка літ тому литовці починали із 400 доларів за гектар землі. Потім підійшли до позначки в $ 600. А сьогодні за гектар годувальниці у Литві правлять 5 тисяч «зелених». Це приблизно і є європейським стандартом. Тут навіть не торкаємось питання родючості земель у Балтії і в Україні.
Все повинно бути під контролем держави, а неодмінна умова – створення земельного банку. Це державна структура, яка й може землю дати в оренду чи продати, послуговуючись лише законами, тобто інтересами України.
Уявіть, що сьогодні кордони і нашої держави, і деяких наших сусідів (тієї ж Балтії), по периметру обкладені, умовно кажучи, мішками з грішми. Найменший сигнал про дикий ринок, злочинна слабкість влади – і території України не-ма-є!
