27-річний Антон Рева, пройшовши всі кола пекла наркозалежності, нині розповідає правду про цю отруту та допомагає іншим повернутися до повноцінного життя
“Не думав, що піду шляхом тата”
Дитинство Антон провів разом із люблячою мамою та наркозалежним татом.
- Все те горе, що творилося в нашій родині, крапля за краплею, відкладалося в моїй пам’яті, - ділиться спогадами Антон Рева. - Постійні суперечки в родині, сльози матері, нестача грошей. Мені взагалі в той час було навіть моторошно дивитися на тих хто, вживав наркотики. Адже в кожному з них я бачив свого батька. Навіть не думав, що з часом піду теж цим шляхом.
Коли ж мені виповнилося 14 років, то батька ув’язнили. У мене почали з’являтися кишенькові гроші - мама постійно намагалася допомагати мені фінансово. Почав зустрічатися з новими друзями, які не лише випивали й курили траву, а й “кололися”. Я з ними товаришував, але впродовж певного часу намагався тримати відстань та відокремлювати товариські стосунки й спосіб життя, який вони вели. Але з часом ця межа поступово стиралася.
“Навіть не помітив, як почав вживати наркотики”
- Старші друзі були для мене авторитетами, хоча я згодом зрозумів, що все це - омана, - ділиться спогадами Антон. - А на той час я прагнув бути на них схожим, бути з ними поруч, щоб для інших здаватися “крутим” і дорослим. І я навіть не помітив, як почав вживати наркотики. Все почалося з "трави", згодом почав вживати таблетки, а вже у 15 років вперше спробував тяжкі ін'єкційні наркотики. Але, коли був на межі, для мене було все одно, що вживати, тому що без наркотиків життя здавалося сірим.
Антон Рева: "Все почалося з "трави"
Так тривало 8 років. Весь цей час я не працював. Займався дрібними крадіжками. Але мене рятувало те, що мама ніколи мене не полишала, вона розуміла, що наркозалежність - це хвороба, і весь час шукала вакцину від неї. Більшість родичів теж намагалися мені допомогти. Мені пощастило з ріднею.
“Я сам собі не належав”
Антон з огидою згадує про роки своєї наркозалежності:
- У 17 років я вже був ніхто. Ніде не працював, ні до чого не прагнув, окрім пошуку нової дози. А з 18 років почав жити окремо від батьків, адже розумів, що, перебуваючи вдома, я не зможу вживати наркотики так, як мені цього хотілося б, а бажання було непереборне.
Особливо важко мені було під час навчання в Харківському національному університеті радіоелектроники, де я провчився лише неповних два роки, знову ж таки через наркозалежність. Тоді в мене був зовсім неконтрольований період життя - я сам собі не належав. Мною керувало лише бажання “кайфонути”. І якщо до цього ще міг себе хоч якось контролювати, то в Харкові вже ні. Велике місто мене поглинуло повністю. На дозу заробляв крадіжками або обманом. У мене були проблеми з “друзями”, сусідами, знайомими. Часті депресії. Стосунки з мамою почали охолоджуватися з кожним днем. Всі думки були зайняті лише тим, як знайти кошти.
Не міг дивитися на страждання матері
- У миті «просвітління» я почав прислухатися до мами й вітчима, - розповідає Антон, - шукати вихід з ситуації, в яку потрапив. З їх допомогою неодноразово лікувався в наркологічних клініках, у різних цілителів. Перепробував абсолютно всі методи лікування наркозалежності, але результату не було. Мені ніщо не допомагало. Не вживав цю отруту лише тоді, коли перебував у лікарні. Втім, завжди шукав способи позбавитися від наркотиків, адже бачив, як на моїх очах помирав батько. А по-друге, і це, мабуть, найголовніше, мені було дуже шкода маму, яка першу половину свого життя прожила з наркозалежним чоловіком, а другу змушена страждати з таким же сином.
І саме тому я розумів, що не хочу так продовжувати, хочу, щоб мама ще побачила внуків, щоб настав той час, що вона зможе з легкістю жити не хвилюючись за тих, хто поблизу неї.
Розповісти правду й допомогти
Антон Рева наголошує, що жодного разу в житті не торгував отруйним зіллям:
"Хоча я вже й навчився був самостійно робити для себе ін’єкційні наркотики, все ж ніколи ними не торгував. Це було для мене свого роду табу. Адже я чудово усвідомлював, скільки горя приношу своїм родичам. Весь цей час у мене постійно виникало бажання вирватися з наркозалежного пекла, але зробити це було вкрай важко.
Антон Рева вважає за свій обов'язок допомагати всім, хто потребує, позбавитися наркозалежності.
Вихід з прірви я шукав не лише в медичних закладах. Я був і в соціальних центрах для наркозалежних закритого типу, де пріоритетним є дисципліна. Втім, там протримався лише місяць, а як вийшов звідти - знову ж почав вживати цю отруту.
Одна знайома розповіла мамі, що є й інші центри, які більш направлені на розвиток духовного життя, і відсоток людей, які звільняються від наркозалежності там значно вищий, аніж у соціальних.
Я погодився. Спочатку було дуже важко. Але завдяки саме реабілітаційному центру і людям, які там працюють, я вдруге народився. І ось вже півтора року як не вживає наркотиків зовсім. За цей час налагодив стосунки зі всіма рідними й близькими, отримав водійське посвідчення і нині координую роботу цього ж центру в Кагарлику".
Нині Антон Рева вважає за свій обов'язок допомагати всім, хто потребує, позбавитися наркозалежності. Він не соромиться розповідати всю правду про наркотики, про те, що від них в душі залишається лише порожнеча.
А ще мріє повністю налагодити своє життя і з часом одружитися та виховати дітей, які б гордилися своїм татом.
