3 липня 2026 року в сквері біля міської ради Кагарлика відбулася подія, що торкнулася сердець десятків родин громади — відкриття мистецької інсталяції «Дерево надії». Символічне металеве дерево присвячене воїнам-землякам, які вважаються зниклими безвісти під час російсько-української війни.
Ідея, втілена в металі та любові
Художній проєкт розробили учасниці ініціативної групи Оксана Коломацька та Оксана Єрмоліна, а втілили задум у металі фахівці ТОВ «Зерна Добра». Так у самому серці громади з'явилося місце, яке, «не виміряти ні метрами, ні роками».
Хвилина мовчання
Захід розпочався після загальнонаціональної хвилини мовчання о дев'ятій ранку — миті, коли завмирає вся Україна, вшановуючи загиблих захисників. А після тиші, як завжди, прийшло слово. Сьогодні це слово — НАДІЯ.
Хвилина мовчання
Ведуча заходу Анастасія Мацібура нагадала присутнім давню істину: дерево живе, доки має коріння; людина живе, доки її люблять; а надія живе, доки її не відпускають. Дерева надії з'являються по всій Україні з ініціативи родин зниклих безвісти, громадських об'єднань та небайдужих громад — як знак того, що боротьба триває не лише на фронті, а й у серцях тих, хто щодня чекає рідних додому.
Особливими прикрасами дерева стали не листочки, а символічні ластівки з викарбуваними іменами воїнів-земляків, що зникли безвісти, — птахи, які здавна символізують дім, весну і повернення. На гілках оселилися й маленькі гніздечка — символ домівок, де досі горить світло очікування.
107 історій, які не мають права бути забутими
«Сьогодні для 107 родин нашої громади час ніби зупинився, — прозвучало під час заходу. — Сто сім історій. Сто сім незавершених розмов. Сто сім телефонних дзвінків, яких чекають щодня. За кожним із цих імен — цілий Всесвіт. Люблячий син. Турботливий батько. Найкращий чоловік. Вірний друг».
Ведуча проголосила ім’я кожного земляка-військовослужбовця Кагарлицької громади, який наразі вважається зниклим безвісти.
Цей список — не просто перелік імен, це серцебиття нашої громади:
- Олександр Громадський,
- Михайло Бабенко,
- Євгеній Бабич,
- Іван Бабич,
- Олександр Бачурін,
- Юрій Берніков,
- Богдан Блинда,
- Юрій Богомаз,
- Євгеній Вашека,
- Владислав Вовк,
- Євген Волошин,
- Олег Волощенко,
- Сергій Волощенко,
- Віталій Вонсовський,
- Олександр Гарбар,
- Юрій Геля,
- Ігор Гембар,
- Євгеній Герасименко,
- Олександр Геращенко,
- Віталій Гладкий,
- Сергій Глобенко,
- Дмитро Гнєзділов,
- Сергій Гончаренко,
- Володимир Губанов,
- Денис Данканіч,
- Петро Демиденко,
- Сергій Денисенко,
- Валерій Дикий,
- Віктор Димчук,
- Дмитро Дідук,
- Віктор Дідух,
- Юрій Домантович,
- Віктор Дремлюга,
- Віталій Дринь,
- Олександр Друзенко,
- Євгеній Дубовик,
- Сергій Дубовик,
- Олександр Дяков,
- Сергій Жук,
- Микола Зарецький,
- Євгеній Зеленський,
- Богдан Кагарлицький,
- Василь Карасьов,
- Тарас Кармазін,
- Олег Коваленко,
- Андрій Коваль,
- Роман Ковмір,
- Олег Козоріз,
- Сергій Коломієць,
- Сергій Коробенко,
- Володимир Косяк,
- Сергій Кравченко,
- Анатолій Кубарський,
- Володимир Куковський,
- Євгеній Куріний,
- Роман Лаврусік,
- Володимир Лепесій,
- Володимир Лівіцький,
- Сергій Літвінцов,
- Анатолій Маколов,
- Петро Малоокий,
- Станіслав Марченко,
- Сергій Молчан,
- Віталій Мудрий,
- Артем Недбайло,
- Олег Нетреба,
- Олександр Овчаренко,
- Олександр Опанасюк,
- Сергій Палій,
- Роман Пасічний,
- Вадим Підгорецький,
- Віталій Пінчук,
- Микола Піхало,
- Юрій Піхало,
- Олексій Подлєсних,
- Вячеслав Полтораков,
- Максим Пушкач,
- Валентин Ревунов,
- В'ячеслав Рибченко,
- Аркадій Романенко,
- Іван Савченко,
- Артем Сатиренко,
- Олександр Сахно,
- Віталій Семененко,
- Валентин Сіроштан,
- Роман Слободяник,
- Володимир Смаголь,
- Олександр Сокол,
- Роман Стенчук,
- Вадим Строєв,
- Юрій Сулейманов,
- Микола Сябро,
- Віталій Ткаченко,
- Антон Томенко,
- Андрій Тютюнник,
- Андрій Фесан,
- Сергій Халаберда,
- Владислав Хоменко,
- Руслан Цівун,
- Андрій Чорноусов,
- Олександр Чухрай,
- Володимир Шагін,
- Юрій Шаравара,
- Володимир Шахсуварян,
- Сергій Широкоступ,
- Руслан Юрченко,
- Руслан Яременко.
Пам’ятати, підтримувати, чекати
До присутніх звернувся Кагарлицький міський голова Олександр Панюта.
«Сьогодні ми зібралися знову, щоби підтримати родини безвісти зниклих наших захисників. Уже п'ятий рік в Україні йде війна… Боротьба за мир, законність та цілісність держави. Боротьба за Україну», — зазначив він.
Міський голова підкреслив, що відкриття «Дерева надії» — це символ віри, пам'яті та єдності, який об'єднує громаду навколо родин зниклих безвісти воїнів.
«"Дерево надії" — це обіцянка громадянського суспільства: пам'ятати, підтримувати, чекати. Я дякую кожній родині, яка несе неймовірно важкий хрест. Це не лише символ пам'яті, а й жива обітниця: чекати, молитися, вірити», — сказав Олександр Панюта, побажавши всім витримки та миру, і завершив свій виступ словами «Слава Україні!», на що у відповідь пролуноало - «Героям слава!»
Ластівки повертаються додому
Кульмінацією заходу стало те, що родини зниклих безвісти воїнів власноруч розмістили на гілках дерева своїх ластівок — не просто декоративний символ, а мамину молитву, дитячу мрію, батьківську віру. Кожна пташка тепер нагадуватиме всім, хто проходитиме повз: їх чекають, їх люблять, їх не забули.
Організатори заходу висловили сподівання, що одного дня це дерево спорожніє — не тому, що згасне пам'ять, а тому, що кожна ластівка повернеться разом зі своїм захисником додому.
«Ваш біль став болем усієї громади. Ваше чекання стало нашим чеканням. І поки на цьому дереві житимуть ластівки — у нашому серці житиме впевненість: кожен захисник має знайти дорогу додому», — прозвучало під час церемонії.
