Змінюємо район разом. Як активісти облаштовують прибудинкові території, пляж та допомагають іншим

Небайдужі кагарличани відгукнулися практично відразу. Відразу почали й діяти. Ентузіасти 14 липня взялися за наведення порядку на острівці посеред Паськівського ставу: звільняли берег від заростів очерету, збирали сміття, залишене там недбалими відпочивальниками, очищали прибережне дно.

Працювали з віддачею. Не шкодуючи власного часу та ресурсів. Хтось приходив на “суботники” постійно, а хтось, коли дозволяли справи.

Один із учасників руху за чистий Кагарлицький пляж Олександр Вашека звернувся до міської влади у пошуках підтримки їхньої справи.

- Був у міській раді. Розмовляв з головою міста. І як виявилось, влада нам допоможе. Купатись заборонено, тому що брудна вода. Перше, що потрібно зробити, це взяти проби води і віднести її на обстеження. Після заключення буде відомо, чи буде пляж чи ні. Але зону відпочинку ніхто не відміняв. Можна приходити там і загорати та відпочивати. На днях, відповідальні служби міста покосять траву, наведуть лад біля туалету, та будуть вивозити сміття.

З нашого боку, небайдужих і охочих - облагородити. Вирвати очерет на острові, а потім коли завезуть пісок, то його порозносити”.

Міський голова Олександр Панюта пообіцяв молоді своє сприяння. І вже за декілька днів до містка, що веде на острівець, завезли дві машини піску.

Справа поступово просувалася вперед. Наступної вихідної суботи, 21 липня, фанати справи зібралися з необхідним інвентарем і взялися перевозити тачками пісок на острів, паралельно продовжуючи прибиральні роботи (за тиждень там знов «навідпочивали» деякі неохайні наші земляки).

Робота фізично нелегка, та ще й для перевезення піску довелося пристосовувати з’їзд із містка на острів. Не сприяли й погодні умови – липень видався надто дощовим. І хоч відданих ідеї пляжу небагато – півтора-два десятки, – але сам факт, що молоді люди самоорганізувалися на добру справу, гідний похвали. Особливо відрадно, що серед борців за облаштування пляжу, наведення чистоти і порядку – шкільна юнь і молоді сім'ї з дітьми. Про це розповідав на сайті міськради Микола Семенюк.

Пісок, завезений міськрадою, закінчився і Олександр Вашека знову пішов до міського голови.

“Сьогодні був у міській раді. На наступну суботу привезуть ще машину піску. Поговорили і про смітники, яких на острові не вистачає, і це питання буде вирішено. Також дали довідку про аналіз води. Вода для купання придатна. Після дощів, візьмуть пробу повторно, щоб впевнетись у чистоті води.

Зустріла мене пенсіонерка, подякувала всім активістам. Шкодує що не може допомогти, та передала дві пари рукавичок для прибирання.”- прозвітував він у ФБ.

Євген Гриценко також щиро подякував усім, хто відгукнувся на його запит та взяв участь у відновленні пляжу на пасківському ставку у Кагарлику. Кагарличани дякували активістам за їхню роботу.

Ось що написала місцева жителька Лідія:  “Спасибі !!! Вашій активній молодій команді, за величезну зроблену важку роботу по благоустрою міського пляжу. Думаю міська влада відповідно це оцінить, а наші відпочивальники будуть підтримувати чистоту та порядок”. 

Помітила непересічні організаторські здібності та ентузіазм Євгена Гриценка і міська влада. Під час святкування Дня міста Кагарлику міський голова Олександр Панюта вручив Євгену Грамоту та цінний подарунок.

У будинку, що по вулиці Столичній, 4, лише переступивши поріг під’їзду, відчуваєш руку господаря, - навіть у під’їздах стіни акуратно обклеєні шпалерами, на підлозі - лінолеум, на вікнах - тюль, на стелі - світильники з сучасним LED-освітленням.

Подвір’я прикрашають дитячий майданчик та дві альтанки, з весни й до пізньої осені на клумбах - різнобарвні квіти. Територія обгороджена надійним парканом. Куди не поглянь - домашній затишок, навіть незважаючи на те, що будинок розміщений вздовж траси, по якій ні на хвилину не припиняється потік автомобілів.

Спочатку (у 2006 році) було створене як будинковий комітет, а вже з 2008-го перереєстроване в об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Загалом у будинку 23 житлові квартири і 1 комерційна (нотаріус). Ініціатива створення об’єднання належала, передусім, активу, всім небайдужим жителям.

На загальних зборах ще у 2006 році було визначено і затверджено квартплату у розмірі 1 гривні 11 копійок за квадратний метр. І до цього дня ця сума не змінилася, залишаючись найнижчою у місті.

- Чому саме 1 гривня 11 копійок? - запитуємо Людмилу Сушко.

- На той час, коли ми від’єдналися від ЖЕКу, квартплата була по 1 грн 33 коп. за квадратний метр. Тож, провівши нескладну арифметичну дію, а саме віднявши 20% податку на додану вартість, які громадська організація не сплачує, ми і отримали 1 гривню 11 копійок.

- Невже цих мізерних коштів вистачає на всі Ваші амбітні плани?

- Розумієте, усе відносно. Та й плани не стільки амбітні, скільки реалістичні. Як ви можете пересвідчитися, для нас цих коштів виявилося достатньо, аби підтримувати будинок у належному стані, щоб приємно було зайти в під’їзд, щоб було де відпочити на вулиці і дітям, і дорослим. Втім, безперечно, капітальних ремонтів, приміром, даху, на ці гроші ми не зробимо. Але, знову ж таки, головне, - правильно використовувати ті кошти, що вже є, визначаючись із пріоритетами. І якщо це робити постійно, з року в рік, всім разом, то й результат неодмінно буде.

У підтвердження цих слів Людмила Володимирівна розповіла, що об’єднанню вже вдалося зробити на ці “мізерні кошти”:

- Найперше, ми облаштували прибудинкову територію. Встановили паркан (до речі, це єдиний випадок, коли довелося збирати гроші з жителів будинку додатково, все інше - тільки за квартплату). Зважаючи на те, що в будинку проживає близько 15 діток, наступним нашим кроком було встановлення дитячого майданчика. По цьому облаштували клумби. Все робили, як-то кажуть, толокою: гуртом висаджували квіти, розбиваючи клумби й озеленюючи двір, гуртом створювали зону відпочинку, встановлювали альтанки, впорядковували гаражі. Одне слово - робили домашній затишок біля будинку. Згодом провели поточні ремонти у під’їздах, оновили ганки, вхідні арки, поклали плитку. Звісно, все це робилося не за один рік, а по мірі можливості й накопичення коштів, що надходять за квартплату.

Також власними силами та за кошти ОСББ було проведено часткову заміну труб і переобладнання каналізаційної мережі. Якщо ж виникають проблеми - вирішуємо їх теж спільно. Зокрема, саме так жителі будинку кожний у своїй квартирі за власний кошт провели реконструкцію та чистку внутрішньобудинкових вентиляційних каналів.

Окрім матеріального результату, ми досягли й не менш важливого - морального, адже подібні роботи зближують один з одним, здружують. Боргів за квартплату немає. Усі розуміють, що ці кошти використовуються для підтримки в належному стані нашого спільного будинку.

Вчительку від Бога Тамару Шепелявенко із Ставів назвати просто вчителькою було б несправедливо. Для всіх своїх вихованців вона стала другою Матір’ю, а для декого й замінила рідну.

А як не згадати про музейну кімнату в Ставах, відновлену за ініціативи Тамари Григорівни активом села і учнями школи. Останні - вихованці Шепелявенко - і виступають гідами сільських раритетів.

Довелося побувати на одній із екскурсій в музеї - був вражений. Дітки, як дзвіночки, розповідали не тільки про історію села, його видатних людей, а й про те, що їли їхні пращури і як готувати такі страви; як виготовляли одяг і сваталися далекі предки і які повір’я та прикмети залишили нам у спадщину. Таке не забудеться їм на все життя, як і рідний край, рідна школа і вчителька.

Змагальність - важливий аспект у будь-якій справі, в тому числі в навчанні і вихованні. І Тамара Шепелявенко прагне використовувати його по максимуму. Де тільки не побували завдяки зусиллям вчительки і класного керівника юні ставівчани під час свого перебування в школі.

Наприклад, Руслана Ступак і Андрій Медведенко свого часу взяли участь у міжнародному конкурсі «Аліанта-2008», що проходив в Криму під егідою НАТО. Цілий тиждень тривали змагання, і поряд з вихованцями знаходилася їхня вчителька. За свої кошти купляла квитки на потяг, знімала житло (дітям було надано місце проживання), харчувалася сама і підгодовувала при цьому своїх учнів. Ну як після цього не називати її Матір’ю!

Втім, милосердя, материнська співучасть характерні для неї не тільки у ставленні до дітей. Потрапила у Центральну лікарню сусідка її покійної матері із Демівщини, і Тамара Шепелявенко через день їздила провідувати і возила передачі хворій. Бо в старенької - ні дітей, ні рідні. А перед цим допомагала їй садити і доглядати город.

Затопило Закарпаття - і сільський депутат Шепелявенко першою пішла по селу, щоб зібрати допомогу потерпілим. Та й взагалі будь-яка подія в Ставах - святкова чи навпаки - не обходиться без неї.

З приходом війни у нашу державу Тамара Григорівна активно підтримує воїнів АТО і ООС. Організовувала збір та відправку допомоги військам. Постійно проводить зустрічі своїх вихованців-школярів із солдатами, що прийшли у відпустку чи демобілізувалися із зони бойових дій на сході нашої держави.

Заслужений працівник освіти України, відмінник освіти України, вчитель-методист, власник міжнародного диплому за успішний захист наукових праць по темі «Суд над фашизмом» в Єрусалимі (була там у 2005 і 2011 роках), депутат районної ради - ось далеко не повний перелік всіх звань і нагород Тамари Шепелявенко. Хоча найголовніша з них для неї, звичайно ж, - це її вихованці, їх успіхи і вершини у самостійному житті. З особливою теплотою говорить вона про тих, хто пішов її стежкою - став вчителем. Це - Юля Лісова (міська ЗОШ № 1), Катя Яцкевич (Переселення), Віктор Половиця (Демівщина) та інші.

Її важко виділити із-за маленького зросту в гурті старшокласників. Хіба що по сильному голосу і втомленому від материнських турбот обличчю. Свого часу, у відчаї від мізерної пенсії, вона зізнавалася: «Все. Вийду на пенсію - сидітиму спокійно вдома».

Та материнські почуття, як відомо, не притупляються навіть з часом. Спокій, як сказав поет, «їй тільки сниться». Вона прагне і надалі творити добро і рідним (разом з чоловіком Миколою Миколайовичем мають двох, уже дорослих доньок Наташу і Світлану), і дітям (продовжує працювати в школі), і селу, і зовсім чужим людям, хто потребує допомоги.