Чорнобиль на власні очі. Що побачили кагарличани побувавши в зоні відчуження

- Наша поїздка на Чорнобильську АЕС відбулася напередодні 33-ї річниці з дня катастрофи за численними рекомендаціями, - розповідає студентка педагогічного вузу Олександра Коваленко. - Про Чорнобиль я знала загальновідомі факти - як сталася аварія та про її наслідки.

Середня ціна екскурсії 2000 гривень для громадян України, для іноземців - на порядок вища. Проте, переважна більшість туристів саме іноземні. Винятком не стала і наша група, де було лише кілька українців, включаючи нас.

Екскурсійний маршрут поділений на декілька секторів, на кожному з яких - різні туристичні локації. На них гід розповідала загальновідому інформацію та ділилася особистими враженнями, розповідала історії та спогади з життя колишніх місцевих, які через роки повертались до своїх домівок, але вже туристами.

Багато будівель в аварійно-небезпечному стані, тому заходити в них не можна. Але є і відкриті для відвідувань місця, де скрізь збереглися побутові речі. Особливо моторошним видався садочок, в якому на поличках залишилися дитячі книжки та іграшки.

Велике враження справили розміри нового саркофагу і “Дуги”.

Загалом враження від екскурсії досить неоднозначні. З одного боку - великий відчай бачити покинуте місто, яке колись було повне перспектив, а з іншого боку - це наша реальність, хоч і досить сумна сторінка нашої історії та історії всього світу.

Дорогам Чорнобиля позаздрило б будь-яке місто. Та причин, з яких вони чисті, охайні, без жодної вибоїни, не побажаєш нікому.

Саме ж місто, що заздалегідь вимальовувалось уявою як пустка, жило неспішним життям: час від часу по вулиці проїжджало авто чи автобус, проходили люди в спецодязі та у цивільному вбранні. Частина будинків зустрічали підфарбованими вікнами та поштукатуреними фасадами. Та це і не дивно, якщо постійно в зоні відчуження проживає близько 200 місцевих жителів, які повернулись сюди після відселення, то половина з них припадає саме на Чорнобиль. А окрім того, сюди на роботу в організації щоденно приїздить кілька тисяч осіб. Бажаючі можуть ті кілька діб жити в обраних ними квартирах чи будинках.

Але основна маса будинків дивилась на нас із хащ порожніми зіницями.

Перша ж наша зупинка в місті була біля меморіального комплексу «Зірка-полин», де відвідувачів зустрічає третій Ангел із відомої біблійної цитати, викарбуваної тут же на кам`яній брилі. А далі вас чекає шлях по Алеї пам`яті й надії, вздовж якої вишикувались дорожні знаки із назвами населених пунктів, з яких було вивезено населення. Та моторошність ситуації усвідомлюєш, лише озирнувшись назад: із зворотнього боку знаків на чорному тлі та ж назва, але вже перекреслена червоною смугою. Й в голові ніби лунає: «вороття немає».

Завершується ж алея вуличними поштовими скриньками. Вже після відселення до Чорнобиля ще довго надходили листи. І сьогодні в скриньках лежать листівки… Поряд кілька уламків каменю, пронизані графітними стержнями, на яких примостилися сумнозвісні Хіросимські журавлики – орігамі й уламки металу із випаленим «Хіросима», «Фукусіма». Тут побувала делегація з Японії, залишивши по собі три саджанці сакури, як символ пам’яті за жертвами ядерних катастроф.

Найбільше ж оживає Чорнобиль під час поминальних днів, коли сюди з’їжджаються його колишні жителі. Двері їм відкриває діючий Свято-Ільїнський храм, зведений ще у 18 столітті й відновлений через 100 років після пожежі. Тут, обабіч будівлі святині на виставлених в ряд столах громадою, вони поминають померлих і загиблих.

Зона цвіте, зеленіє й буяє різнотрав’ям, багатометровими соснами, між якими, як нам розповів гід, розкошує й фауна. Олені, лосі, козулі, кабани, вовки, ведмеді, коні Пржевальського та безліч дрібнішої живності почувають тут себе як в раю, без постійного техногенного та антропогенного тиску.

Й хоча жодного із представників травоїдних та хижаків ми не побачили, та зблизька познайомились із іншими, річковими, «монстрами». Живуть вони в каналі, що оточує, власне, ЧАЕС. Це – величезні соми. Правда, вони виявились досить таки дружними й без зайвих церемоній поглинали шматки хліба, що їх щедро кидали у воду з мосту учасники нашої групи.

На жаль, інший синонім до побаченого у Прип`яті підібрати важко. Колись 45-тисячне з розвинутою інфраструктурою місто енергетиків тепер фактично поглинуте рослинністю. Ми ледве «продерлись» автобусом вузенькою дорогою до центральної (!) площі міста. І якщо в Чорнобилі приватні дерев`яні будиночки й «хрущовки» в хащах мали більш природній вигляд, то бетонно-скляні семи- й дев`ятиповерхові велети без вікон і дверей просто лякали.

Тут відчуваєш себе неначе в якомусь фантастичному світі, де не до кінця спрацювала машина часу: он на дахах двох будинків «примостились» герби СРСР і УРСР; в кутку музичного магазину (судячи із залишків якогось струнного інструменту) розкрили двері жовто-червоні телефонні кабінки; неначе вчора пофарбовані, закликають до торгової зали універмагу таблички «соки фруктовые», «консервы мясные», «сыры, творог», а довкола все розтрощене й розкурочене…

«Ось тут, в цьому ресторані, була та-а-ка піджарочка»,- з захопленням і одночасно гіркотою згадує мій колега Микола Семенюк, що свого часу жив у Прип`яті.

Загиблим «Пожежним –Героям Чорнобиля», загиблим працівникам МВС, загиблим членам екіпажу гелікоптера МІ-8, загиблим атомникам та пожежникам «Прометей», «Героям, профессионалам, тем, кто защитил мир от ядерной беды», «Святий Хрест відродження Чорнобиля», Дзвін скорботи…

На території Чорнобиля й ЧАЕС більше десятка пам’ятників і меморіалів, алей, присвячених тим, хто врятував світ від ядерного лиха, жертвам аварії на ЧАЕС, переселенцям.

Пам’ятниками-нагаду-ванням стоять пусті будинки в містах, селищах і селах зони. Пам’ять про героїв-ліквідаторів у кожного із нас в серці. Це не пафосні слова. Скептикам і тим, хто заперечує масштаби лиха, яке могло б статись, якби 26 років тому тисячі наших співвітчизників не загасили атомний факел, я пораджу відвідати зону.

Ми ж, вшановуючи подвиг тих, хто беззавітно, не шукаючи нагород та матеріальних благ, виконував свій громадянський обов`язок, поклали  квіти до пам’ятника  «Пожежним – Героям Чорнобиля».

Виїжджаємо із Прип’яті. Ліворуч табличка «Копачі», а згодом вигулькує пам’ятник. Цього разу тим, хто врятував світ від коричневої чуми. Їх тут теж, незважаючи на катастрофу, шанують. Навколо прибрано, обкошено. Адже важливо залишатись людьми у будь-якій ситуації.