Алевтина Семченко - все життя в торгівлі. На Кагарлицькому ринку вона працює з 2002 року, в березні буде 18 років. Перед цим у радянські часи працювала на міжрайбазі товарознавцем-бракером продовольчої групи, через що і стала на ринку саме на продовольчі товари. Після того, як база закрилася, працювала у підприємця в “Інфорсі”, потім у Ольги Гордовської (нині покійної). Прийшов час і Алевтині Семченко зайнятися власною справою.
"За найсмачнішими кондитерськими виробами у Кагарлику на базарі йдемо до Аллочки",- діляться своїми "секретами" відвідувачі.
Про свої 18 на Кагарлицькому ринку Алевтина Семченко розповіла для Кагарлик.City.
- Цукерки - це продгрупа, а це моя спеціальність у професії, - розповідає Алевтина Федорівна. - Ось сусіди по ринку торгують і крупами, і борошном. Але мені нема кому його тягати. Чоловік хворіє і не має здоров’я піднімати мішки. Хоча на початку своєї роботи на базарі ми пробували привозити на продаж все потроху: і макарони, і інші товари.
А потім один знайомий підійшов до мене і каже: “Ну чого ти торгуєш таким, як у всіх? Чого коржики такі, як у всіх? Ти щось придумай своє. Придумай щось цікавіше!” Я його прислухалася і по сьогодні йому вдячна. Бо у всіх майже однаковий асортимент товару, а я люблю таке, якого немає ні в кого. Цукерки є звичайно, у всіх. А по кондитерські цікавинки мені доводиться їхати в Київ. Я звикла, що товар завжди повинен бути свіжим.
Зараз торгівля на базарі не та, що колись
З 2002 по 2008 рік торгівля на базарі була набагато кращою. Чи в людей грошей більше було, чи я навіть не знаю чим це пояснити... Але тоді ми не встигали возити товар, до Києва по нього їздили 2 рази на тиждень. А може, звичайно, кількість покупців на базарі зменшилася через те, що повідкривали супермаркети.
Крім того, багато зараз люди печуть вдома самі під замовлення і продають. Добре, що в цьому році така зима, що не так холодно. А як заметіль була, на базарі людей нема, а в супермаркетах нема де повернутися, бо люди йдуть туди, де тепло, де можна в комфорті собі все вибрати.
До тебе краще не підходити. Хочеться всього
З яким настроєм люди підходять за покупками? У людей немає грошей. Підходять, кажуть: “До тебе краще не підходити. Хочеться всього, а грошей нема”. Тож трохи чогось візьмуть і все. А ось, скажімо, свято Новий рік. Перед святом поторгували трохи, а лютий місяць ми взагалі стоїмо. Людей нема, бо в людей немає грошей. Молодь в Кагарлику переважно їздить на роботу в Київ, а тут, на базарі, переважно пенсіонери. А ще дуже багато продавців приїжджало із Білої Церкви, продавали свій товар. А коли робочий день закінчувався, бігли до мене за смачненьким. А зараз їх, мабуть, третя частина їздить сюди. Людей менше, відповідно і торгівля впала. Зараз ми за товаром їздимо один раз на тиждень. Мені здається, що скоро і базари усі закриють, залишать лише супермаркети. Буває, що у неділю на ринку торгівля гірша, як у суботу.
Найчастіше людей більше перед святами: Новий рік, Великдень. А ще люди йдуть за цукерками та кондитерськими виробами перед поминальними днями. На вихідні влітку потроху приїжджають дачники, які теж є моїми покупцями. Люди, на мою думку, дуже збідніли.
Люди різні є: одні озлоблені, інші - добрі
Був такий випадок. Стоїть до мене черга. Людина поторгувала і забула свій пакунок. І ми гукаємо її всі, а вона не чує. Іде чоловік навпроти неї, я йому показую - гукніть, мовляв, жіночку біля вас, вона товар забула! А він просто пройшов. А як підійшов до нас, кажу йому: “Вам що, важко було сказати оберніться, вас гукають?” А він: “А нащо вона мені? Воно мені треба?” Люди різні є: одні озлоблені, байдужі, не хочуть нікого бачити, інші - добрі. Ось, наприклад, стоїть черга до мене, підійшла людина з дитиною, а жінки з чоловіками пропускають їх, мовляв, з дитям обслужіть поза чергою. Як кажуть, всякі є, всяких треба.
Вам цуценята не треба?
Після Нового року у нас на базарі з’явилася собака, яка за кіосками вирила собі яму і там привела аж 8 цуценят - 6 хлопчиків і 2 дівчинки. Ми почали їх підгодовувати. Можна було віддати цуценят у притулок, але ми взялися роздавати їх людям. "Хлопців" роздали, а 2 "дівчинки" залишилися. Господи, мені їх так шкода!
Я пропонувала їх своїм покупцям: “Вам цуценята не треба?” А Тамара, колега по ринку, і в ящик їх ставила, щоб люди бачили та забирали до себе на подвір’я. Кажу чоловікові: “Давай заберем! Як подумаю, які вони бідні на цьому холоді...” Тож одну "дівчинку" ми забрали собі. І другу забрали ще люди. І зосталася сучка сама, мабуть, її заберуть у притулок.
Призвичаїлися до всього
У чому складності в роботі? Хтось сидить у теплому кабінеті, а комусь треба стрибати за ящиками, піднімати тяжке, стояти на холоді. Рано вставати - це ще пів біди. Я встаю о 6-й. А раніше, як в нас не було кіосків, ми ставили намети, то тоді взагалі вставали о 4-й. Вранці вставати о 6-й вже звикли, хоча хочеться полежати. Як подумаєш, що треба йти на цей холод, то взагалі катастрофа. Мені дуже набридли холоди. Влітку теж погано, бо жарко. Важливо, щоб товар не відсирював, коли настають вітряні та дощові дні. Але мусимо до всього призвичаїтися.
Між людьми стає веселіше
Задоволення в роботі я отримую від того, що постійно спілкуюся з людьми. На пенсії наче можна було б і вдома сидіти, але на таку пенсію, як у мене - 1640 грн - дома не дуже посидиш. А так хоч ідеш між люди, трішки рухаєшся і про болячки менше думаєш. Ось у вівторок у мене день поставщика, частіше спілкуюся з ними, покупців практично немає. А в п’ятницю (знають, що я на п’ятницю привожу товар) в мене люди постійно є, і день швидше проходить, не встигаю. Але краще не встигати, ніж просто стояти і мерзнути. Трохи ворушишся, менше мерзнеш і стає веселіше.
На кожен товар є свій покупець
Який найбільш ходовий товар? Якщо з цукерок, то “Рошен” найбільше користується попитом. “Ромашка” - це ульотна цукерка, скільки не візьмеш - все одно її забирають. От чогось люди звикли до рошенівських. Кажуть: найсмачніші.
А по кондитерці - “Наполеон” завжди користується попитом. За 3 дні я його продаю і його ще й не вистачає. На кожен товар є свій покупець. До мене завжди йдуть як за найсмачнішим та ексклюзивним.
