Час істини: жителі Кагарличчини та Ржищівщини розповідають у віршах про Революцію Гідності

До річниці Майдану

Крізь душу України біль сочиться,

Сліз виплакано цілий океан,

Настала знову ця гірка річниця,

Знов у серцях відлунює Майдан.

Змарніла мати геть від горя чорна,

І по щоках біжать, біжать струмки,

Здається, що це все було учора,

Лиш озирнулись, а це уже роки...

Ще й досі сирота вигляда тата,

А час хвилини щедро засіва,

Уже назавжди опустіла хата,

З самотністю повінчана вдова.

Ці спогади вовік не захолонуть,

Бо сльози затопили береги,

В сльозах Вкраїни назавжди потонуть

Всі недруги, всі кляті вороги!

Пам’яті Небесної Сотні

В серцях ми збережемо навік Небесну Сотню,

Ця пам’ять не дозволить скотитися в безодню –

Підніметься з руїни, воскресне Україна,

І землі наші кревні зіллються воєдино.

За плач дітей Донбасу, степи і гори Криму

Агресор гідну кару від нас іще отрима.

Тепер ми зовсім інші, міцнішого покрою:

Сильнішими нас робить ця пам’ять про Героїв.

Щити, міцніші сталі, – з безстрашності – нам дані,

Ми вистоїм на фронті, як опліч на Майдані,

І ворога зметемо з просторів свого краю.

Героям – вічна слава! Герої – не вмирають!

Щоб ми життя любили...

Війну не ми розпочали

Її нам нав'язала

РФ, прийшовши до нас в дім,

І волі геть не стало.

Дітей побили беркути,

Батьки ж за діток стали.

Та бандюки - є бандюки,

Й ті бійню розпочали.

Повстав Майдан, народна рать,

Козацтва дух і сила.

Кати ж взялись за автомат,

Десятками косили...

Палав вогонь, він аж стогнав

В людських серцях і жилах...

Беззбройний люд він об'єднав

І додавав їм силу.

За Сотню вбитих лік пішов,

Смертей вже не злічити,

Живі ж стояли за любов,

Собою замінивши вбитих...

Злякався кат, в Ростов побіг

Себе там схоронити.

Та Сотня в небі - оберіг,

Щоб ми любили жити.

На Майдані

Сколихнулась Україна, з Одеси до Львова

Прийшов народ на майдан захищати волю.

Незалежна Україна, щоби процвітала,

Щоби люди українці кращу долю мали.

І студенти із народом йшли на барикади,

Бо хотіли запобігти безладу у владі.

Зовсім юні й молоді, хлопці і дівчата...

Поруч з ними пліч-о-пліч стояв син і тато...

Прийшли пута розірвати сиві ветерани,

Разом всі вони стояли тоді на майдані.

Затягнуло їдким димом,

Хаос вскрізь, повсюди...

На вулицях БТРи, в балаклавах люди...

Хтось носить шини, хтось щити...

О Господи, нас захисти...

Прошу тебе - не допусти

До братовбивчої війни.

Крики лунають, все шкереберть,

Поруч тут ходять горе і смерть.

А постріли лунали і лунали...

Ховались люди в Божім Храмі,

Стікала по бруківці кров,

Хтось падав, піднімався знов,

І до мети своєї йшов...

А ось дівчина молода пораненого підвела,

І чути голос юнака:

"єднайтесь, люди, в єднанні сила,

За нами ненька - Україна".

Небесної сотні вже давно немає.

Забути їх не маємо права,

Одвічна їм любов і слава!

Хай процвітає наша Держава!

Слава Україні!

Героям слава!

Час істини

З усіх усюд торуємо дорогу

Пороти брехні, зневаги і пітьми.

Ніхто нам не здобуде перемогу,

Якщо - не Я, не ТИ, якщо - не МИ.

Нас жде Майдан - Усенародне Віче.

У теплій хаті, друже, не сиди:

Щоб чесно вік дивитися у вічі -

Вливайся в наші лави і ряди.

За волю й честь, із Заходу і Сходу,

Нам йти пліч-о-пліч у святій борні,

Бо кожен з нас - то крапелька народу,

А всі - Народ у рідній стороні.

Єднаймось, Люди, підіймім з руїни

Усе, що зла недоля відняла,

Щоб справді незалежна Україна

По-справжньому щасливою була,

Єдиною і вічною була!

Мій син і брат

Мені здалось, що то мій син,

Йому ще ж тільки двадцять років.

Він біг бруківкою один

По ній, Грушевського широкій.

Мені здалось, що то й мій брат,

Він тільки ледь од мене старший.

Він і не думав відступать,

Упав на Інститутській в марші.

Мені здалось: коханий мій!

Від куль з щитом він ухилявся,

Кров, рани і бинтів сувій...

Але він і в думках не здався!..

Мені здалось: то мій татусь

Повів товариша Майданом.

Спіткнувся... Потім впав чомусь

В кривавий той вівторок рано.

Мені здалось... Ні, знаю я:

Небесно чисті і жертовні,

Вони для мене - як сім’я,

Зуміла б їх зігріть любов’ю.

І в тих очах, де промінь згас,

Я б вогник запалила ясний.

Вони у душах - повсякчас,

Вкраїнські ангели незгасні.

Майданія

Де промінь зірниці ранньої

Народжує день новий,

Живе країна Майданія,

Країна добра й надій.

За волю, за мир, за правду

Крізь морок на світ зорі

Ідуть там на барикади

Народні богатирі.

Між світлом і тьмою гранями

Росте барикадний гнів.

Безстрашна моя Майданія

На віче зове синів.

І прагненням волі сповнена,

Підносить свій дух до хмар

Народу душа оновлена,

Що будить Хрещатий Яр.

Розтерзана, вбита, зранена

За правду, за день новий,

Свята країна Майданія

Підводить синів на бій.

У жилах козацьких пращурів

Пульсує козацький дух,

Народ підіймає лавами

По рідній землі довкруг.

І вже за зорею ранньою

Тут сонце встає нове.

Вкраїни серце - Майданія

На прощу народ зове.

«Герої не вмирають, - сказала мати сину.

- Твій батько був героєм, пишайся цим, дитино».

Маленькі оченята вологими вмить стали.

«Пишаюсь своїм татом, але й сумую, мамо».

Обійми теплі мами утішили хлопчину.

«Він завжди поруч з нами». Та й витерла сльозину.

Твій тато став героєм, він полетів у вирій,

В небесну сотню строєм, щоб ми жили у мирі.

Така вже, мабуть, доля. Бо ж не умів інакше.

Боровся він за волю, та й сам в сіті попався.

В той день дзвеніли дзвони, в дорогу проводжали.

Небесно-жовта сотня у небо відлітала...

Маленькі оченята вдивлялися у обрій.

«Я так сумую, тато... й пишаюся тобою».