Доводилося не раз писати про Чорнобиль, про долі людей-ліквідаторів і тих, кого торкнулося лихо своїм чорним крилом – слухати їх одкровення й дивитися в очі, які мокріли або відверто плакали, а душі тяжіли від спогадів. Я знала багато сумних історій про наслідки біди, що сталася на АЕС у 1986-у.
Завжди було цікаво як відновлюватиметься природа без людей, як природа відвоює Чорнобиль. Так от, життя після Чорнобиля існує.
З десяток років тому я здійснила фотозйомку Чорнобиля та Прип’яті з висоти пташиного польоту.
Найбільше вразила краса нашої землі – багато води і багато зелені. Покручені річки нагадували блакитний калейдоскоп на фоні багатої флори. Сила-силенна лісу. Навіть поталанило побачити і зафіксувати фотокамерою диких коней Пржевальського і лося. Прикро, що сьогодні вони шукають притулку у вигорілому лісі.
Природа за час відсутності людей оновилася і …здичавіла.
Покинуті людьми будинки перетворилися на пустки, де неозброєним оком видно сліди «відпочинку» варварів та випивох. Відсутність людських рук перетворюють колись випещені подвір’я на дикі джунглі. Та є люди, які повертаються у свої порожні напівзруйновані будинки жити.
З неофіційних джерел відомо, що у ліси Чорнобиля любили приїжджати на «сафарі» українські можновладці. Деякі тварини, занесені до Червоної Книги, були ними вбиті.
Від пожеж Чорнобиль потерпає не тільки зараз. Моя камера фіксувала його і у день відвідин цього красивого краю.
