Редакція Кагарлик.City може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі "Блоги" несуть автори текстів.
Коронавірус ускладнив життя і працівників, і безробітних, і тих, хто перебуває десь посередині: числиться працюючим, але роботи нема, і власник веде мову про перспективу звільнення.
І тут уявіть, що японська компанія відкриває на Вінниччині завод по виготовленню якихось деталей для авто «Ауді» та «Фольксваген» на сотні робочих місць, обладнаний по-сучасному, з гідними умовами праці і офіційною зарплатою «по-білому», набагато більшою від мінімальної, та ще й плюс соцпакет. І цей завод відчуває труднощі з… набором кадрів! Знаю про це від моєї інститутської подруги Галини. На відомій молочній фірмі «Тульчинка», офіс якої розташований у Вінниці, Галина є начальником відділу сировини. Тож мотається районами області, а що тямить не тільки в суто молочній технології, а й в економіці, то із ситуацією обізнана.
Сидіти вдома заради субсидії
Безробітним, виявляється, зручніше сидіти вдома, аби… не втратити субсидій чи інших соцвиплат. Знаємо всі: немало безробітних, які одержують допомогу по безробіттю, мають постійний неофіційний приробіток. Десь працевлаштовані або періодично виконують тимчасові роботи, одержуючи «чорну» готівку. Їм зручно жити на утриманні держави. Але, друзі, що таке «держава»? Це я, ви, такі, як я і ви, що працюємо і справно платимо податки, частина яких іде на виплати так званим безробітним. Така ситуація їх влаштовує, і вони не замислюються, з якого джерела отримують гроші «на безробіття».
Систему субсидій аналізувати не будемо, непродумані моменти там є. Корінь проблем з кадрами і на японському заводі, й на інших, на мій погляд – у хронічній бідності населення, у його зневірі. А негаразди породжують споживацьку громадянську ментальність. Держава мені винна безвідносно до моїх зусиль, вкладеної праці, освіти, навичок – винна, і все. Люди винахідливо приховують свою зайнятість від держави, по суті, обдурюють її. А ще – привчаються жити без регулярних доходів. Пенсія? Коли ще вона буде! Як не закони зміняться, так держава щось підкине. І підкидає. Особливо ображеними й приниженими почуваються ті, хто сумлінно офіційно трудився 30-40 років, але через невисоку зарплату заробив пенсію близьку до мінімальної. А сусідка, все життя «домогосподарюючи» при здорових членах сімейства, отримує майже таку ж за розміром допомогу.
Попит насині комірці перемагає
Та повернімося до ринку праці. Директор Кагарлицького центру зайнятості Світлана Нагірна розповіла, що на одну вакансію в районі претендують … 7 безробітних! Звісно, є серед них дійсно безробітні, а є «так звані», але допомогу виплачують всім, хто має статус безробітного. Середній розмір допомоги – 4027 грн. Нагадаю, мінімальна зарплата з 1 вересня ц.р. вже 5000 грн.
А хто ж потрібен на підприємствах і в організаціях нашого краю? Люди робітничих професій, так звані сині комірці: водії, трактористи, бухгалтери, економісти. Звісно, кваліфіковані. Чи враховують це випускники шкіл і їхні батьки? Судячи з напрямків навчання у вишах – ні. І серед тих, хто звертався за послугами в центр зайнятості у 2020 році, половина мають повну або не повну вищу освіту. Підраховувати ж новоспечених економістів, юристів та менеджерів, які прямо зі студентської лави, з дипломом в кишені прямують відразу на «біржу праці», не візьметься в Україні ніхто.
В Кагарлицькому центрі заййнятості
Працівники центру допомогли працевлаштуватися 247 громадянам, з них безробітних було 152. Тобто роботу змінюють, поліпшують, шукають не тільки безробітні. А задовольнили бажання працювати у «неофітів» ринку праці наступні підприємства: СВК АФ «Перемога», «Комплекс Агромарс», ПОСП «Дніпро», «Пантек-виробництво», «Кагма», «Кондитерська фабрика «Лагода», ТОВ «Ема-цемент», ФОП Коваленко О.В. та інші. Як бачимо, нових підприємств нема, відповідно, й нових робочих місць – не густо. Задавнена й болюча проблема району – відсутність інвесторів.
А історія з кадрами для японського заводу на Вінниччині, гадаю, не дуже здивує працівників центру. Їм добре відома споживацька ментальність так званих безробітних. Ба більше! Деякі незайняті громадяни мало не вголос заявляють: аніж ходити на роботу за мінімальну зарплату, я краще вдома пересиджу (навіть не маючи, умовно кажучи, «халтури»). Наче вдома хтось їм принесе й дасть хоча б ту мінімалку! Допомогу ж по безробіттю виплачують за період, який не перевищує 12 місяців.
Луганські комбайнери на кагарлицьких полях
Роботодавці потребують працівників, які володіють сучасними технологіями , технікою та навичками. В цьому переконалась сама, ще влітку, в розпал жнив завітавши у ПСП «Переселенське-К», яким керує Віктор Верголяс. Широким сонячним ланом ішли німецькі комбайни «Клааси», і ваговите пшеничне колосся з ниви після косарки рухалося до бункера, а потім – золотим зерном перетікало в кузов потужної вантажівки.
Цікавлюся у Віктора Михайловича, чи є кадрова проблема, як він її розв’язує, чим мотивує працівників.
– Мотивуємо просто: гідними заробітками. На полях нашого агропідприємства працюють комбайнери з Луганщини, Дніпропетровщини, Чернігівщини – досвідчені й умілі. На півдні відпрацювали – і тепер тут хліб збирають.
Дивуюсь, що комбайнери прибули так здалека. А, приміром, випускників Ржищівського професійного ліцею не залучаєте, адже – кадри місцеві, молоді?
Віктор Верголяс на полі ПСП "Переселенське-К"
– У Ржищеві хлопців учать на техніці 80-х, ну, може 90-х років. А в кабінах цих німецьких машин, які коштують сотні тисяч доларів, по 3-4 комп’ютери, монітор кожного видає свій показник: урожайність, вологість зерна, параметри роботи косарки, молотильного устаткування. І тому всьому комбайнер оперативно дає раду. В гарячу пору жнив треба сісти за кермо – і в загінку. Молодих за кілька днів такого не навчиш.
І сказати нічого. Ржищівський профліцей має добрі й давні традиції підготовки фахівців саме робітничих професій, на які є попит на ринку праці: трактористів, комбайнерів, водіїв, слюсарів, техніків, а також кухарів і бджолярів. Але, справді, на ГАЗонах, тракторі МТЗ чи старозавітних «Донах» не навчиш юнаків сучасним технологіям. Держава, Міносвіти, Мінекономіки про те не знають? Складається враження, що ні. Тому й збирали хліб у Переселенні заїжджі фахівці.
