Дитинство – чудова пора надій і сподівань. Це коли кожного дня нові відкриття і пригоди. І коли є про що згадати у дорослому віці.
Жителі Кагарличчини та Ржищівщини розповіли Кагарлик.City про свої улюблені місцями відпочинку у дитинстві і поділилися короткими історіями.
Алла Довгопола, м. Ржищів
Алла Довгопола
У шкільні роки ми з однокласниками збиралися і йшли до ставка купатися. Нам всім хотілося невеличкого адреналіну, і щоб його отримати, треба було іти в сусіднє село Великі Пріцьки. Там є висока дамба, з якої всі любили стрибати... Ну як всі… хлопці, дівчата боялися, адже висота там була близько двох метрів, а може і більше. Я тоді плавати не вміла і дуже цього соромилася. І от ми всі вже на ставку купаємося, дійшла черга стрибати з дамби. Я стою і не знаю що казати. Давай мене брати на «слабо»,що я боягузка. Я вилізла на дамбу, підійшла ближче і, як зараз пам'ятаю цей страх, аж в очах потемніло й руки спітніли. І тут мене ззаду хтось пхає... Боже, я лечу вниз! У голові - я ж не вмію плавати! Але, дякувати Богу, я випірнула. З переляку давай гребти руками до берега.Так і досі ніхто і не знає,що саме тоді я навчилася плавати.
Там є і ще одним місцевий ставок, туди приїжджав сам Макс Неліпа відпочивати. На той час я не знала, що він туди приїжджає, а в дитинстві я любила дивитися всі передачі з його участю, була його фанаткою. Так от, якось ми з подругою пішли в сусіднє село гуляти. Щоб дійти туди, треба було іти лісом через ці ставки. Ми такі ідемо собі, сміємося, говоримо про своє. І тут їде машина, стає біля нас,відкривається вікно і - кого я бачу! це ж сам Макс Неліпа! В мене і мову відібрало. А він каже:"Дівчатка, я б вас підвіз, але я трішки не в тверезому стані...» Ми подякували, але сказали, що підемо самі. Я йшла хвилин 15 і просто мовчала, бо була шокована такою зустріччю з кумиром.
Оксана Павлюк, с. Бурти
Оксана Павлюк
Моє безтурботне дитинство пройшло у селі Бурти, де я народилася, росла і куди з часом повернулася.
Пригадуючи своє дитинство без гаджетів й Інтернету, ми, діти, завжди були чимось зайняті: допомагали батькам по господарству (сипали курям пшеницю, пасли корів у полі, де я й навчилася плести вінки з квітів). Ми грали в карти, влаштовували собі пікніки із салом і печеною картоплею у багатті, а на «солодкий стіл» брали моє улюблене полуничне варення. Прикрим було лише одне літо, коли на слизькій траві після дощу я впала і зламала ногу. У гіпсі довелося пролежати пару місяців. Та мої друзі сумувати не давали – провідували щодня. Коли нога зрослася, ми знову гайнули на велосипедах у поле по горох.
Дуже теплими залишилися спогади про гру у піжмурки. Тоді до нас на яр, де ми будували курені, з’їжджалися на велосипедах хлопці і дівчата з вулиці Шевченка, ті, що там проживали, і ті, хто приїздив до бабусі на літо. Гра закінчувалася лише тоді, коли починало темніти. Ми поспішали додому, щоб повечеряти і лягти спати, бо зранку знову на поле… До речі, в обідню пору ми їздили купатися на ставок, який називається «Каховка». Це ще одне улюблене місце дитинства.
Ніна Гребенюк, с. Великі Пріцьки
Ніна Гребенюк
Звичайна квітково-затишна вулиця на окраїні села. Зі спокійною і мирною назвою Дружба, по-місцевому - Костівщина.
Щовесни вулиця вдягається в барвисті шати. Молоді вишні біля двору, обабіч дороги, вмиваються молочними ріками. І лише одна з них ховала біля себе місцину, де стрибало і гарувало дитинство, де милувалася юність і щасливі роки...
Тоді ще, 5-6річними дітьми, ми любили збиратися на лавочці, поряд з бабусями, які після натрудженого літнього дня "сходилися на посиденьки".
А ми, малі комишата, радісно і безтурботно бавилися на зеленому коврі споришу, що простігся довкола тієї лавочки.
І так хороше було. І зараз на душі тепло, коли згадую цікавий сміх баби Дуні, теревені "про життя" моєї бабусі Уляни, баби Ярини та Ольги, Катерини, Ліди та Варки. Дідів Івана та двох Микол.
Час спливає швидко і непомітно...
Лавочка - то було наше місце зустрічей і вже наших, юнацьких, "посиденьок ".
Скільки історій розказано, скільки пісень під гітару сусідського хлопця виспівано, скільки ночей проведено - то був опорний пункт спостереження за повним місяцем, коли він гулькає над землею червоним очиськом...
Напевно, є ще місця, де відпочиває душа, очі радіють. Але таким яскравим і щасливим вважаю нашу лавочку. Бо вона мала свою особливість - згуртовувала нас всіх. Дітей і дорослих.
Леся Прокопенко, м. Кагарлик
Леся Прокопенко
Колись ми збиралися на Загребеллі. На лавочку сходилося чоловік 15, грали на гітарі, співали, відпочивали, спілкувалися, жартували. Не одне покоління на тій лавочці збиралося. А пізніше двоє сусідів, які колись там гуляли, поженилися.
А ще ми на леваді, як на Кандиби йти, вогнища палили. А в посадці поряд хлопці зробили саморобний тренажерний зал, навіть груша у нас висіла, по якій усі дубасили і відпрацьовували удари. Там ми проводили багато часу і були безмежно щасливі. По домівках розходилися, як темніло: хлопці розказували страшилки, лякали нас, хапали за ноги, ми верещали, як різані, а вони сміялися.
Я не можу сказати, що дитинство так далеко відійшло від мене. Я – мама 5 дітей шкільного та дошкільного віку. Мені немає коли старіти. І часто зі своїми дітьми я впадаю в дитинство, граючись з ними у різні ігри. Я знаю як це важливо для них.
Дмитро Павлик, м. Кагарлик
Дмитро Павлик
Найулюбленішою справою мого дитинства були прогулянки на велосипеді. Ми з друзями об'їздили весь Кагарлик "вздовж та поперек". Де тільки ми не були: Слобідський ліс, парк, Шалаповка, ГЛМС... Незабутні приємні часи. І не важливо було де гуляти, аби лише зі своїми друзями. Тому найулюбленіше місце, де я був - це моє дитинство. Та, на жаль, у ньому можна бути лише раз.
Марія Шевченко, с. Великі Пріцьки
Марія Шевченко
В моєму дитинстві, та й, мабуть, усіх дітей села Великі Пріцьки, найулюбленішим місцем був ставок, який знаходиться на Кльоновому. Чому найулюбленішим? Напевне через те, що там збиралися всі друзі. А взагалі там дуже класно в будь- яку пору року, а особливо влітку: зелений ліс, галявини для відпочинку. А ввечері на горизонті ставка по воді заходить сонце. Тоді вдалині воно ніби вкривається сором'язливим рум'янцем. А взагалі, в селі Великі Пріцьки є дуже багато захоплюючих місць, різнобарвні краєвиди пагорбів і тихий хлюпіт води в ставках.Краєвиди відкриваються дійсно чудові.
Аліна Карпенко, с. Демівщина
Аліна Карпенко
Демівщину називають маленькими Карпатами. Гори й ліс – окраса села. І ліс наш завжди був щедрий на гриби. Найулюбленішим місцем дитинства була для мене кленова круча. Там ми із моєю подружкою збирали гриби опеньки і таскали їх додому мішками. А ще ми у кленках будували халабуду і ділилися в ній своїми секретами. Усією нашою дитячою «бандою» ходили на ставок «Таганча» і весело проводили час. Смажили сало на паличках на вогнищі і підставляли хлібчик, щоб жир стікав на нього, тоді було особливо смачно. Варили супи у казанку. На природі у гурті друзів уся їжа була неперевершена. Ми були замащені сажою, але щасливі.
