Сьогодні, 6 березня, жителі села Шпендівка Кагарлицької громади провели в останню дорогу свого земляка – воїна, який боронив Україну від російських окупантів, Олега Олефіренка.
На подвір’ї героя людно. Зійшлися усі ті, хто хотів віддати шану загиблому односельцеві. Рідні біля труни гладять покійному руки та цілують обличчя, втрачають свідомість і дуже страждають. Плачуть і кремезні чоловіки у військовій формі. Море квітів і вінків засвідчують повагу, вдячність і тугу за тим, чия душа летить в інші світи.
Обабіч дороги, устелену квітами, від будинку загиблого героя до кладовища односельці проводжали земляка в останню дорогу на колінах.
Відспівування та похорон провів настоятель Свято-Преображенського храму, що в Мирівці, Василь Суп.
Бути українцями не за паспортом, а в душі
У своїй промові священнослужитель сказав: «Сьогодні ми прощаємося із хорошим батьком, люблячим чоловіком, турботливим сином і героєм. Завдяки йому і таким, як він, ми можемо жити і бачити сонце. Коли прийшла повномасштабна війна в Україну, він одним із перших добровольцем пішов захищати нашу Батьківщину, свою сім’ю, всіх нас із вами.
Біда – це коли дитина хреститься біля домовини батька і втрачає свідомість, коли дружина вже не має сліз плакати.
Для багатьох із нас війна закінчилася. Але не для тих, хто перебуває на фронті по пояс в болоті; не для тих, де є осиротілі діти; не для тих, хто вже не обніме свого чоловіка, а мати не дочекається сина.
Схиляємо голови перед такими хлопцями, які тримають для нас небо. Бо деякі виїжджають за кордон і показують звідти як вони люблять Україну. Оці хлопці, які воюють за неї, справді люблять Україну, бо віддають за неї своє життя.
Наш воїн має найбільшу нагороду – не перед людьми, а перед Богом. Тому що Господь сказав: Хто душу свою віддасть за ближніх своїх, той її збереже.
Пам’ятаймо, що ми є українці не просто у паспорті, ми маємо бути українцями в душі. Ми маємо бути українцями до останнього свого подиху, яким був воїн Олег.
Молімося, щоб вимолювати своїх хлопців. Просімо за них, за їхні душі, які вже ідуть на небо до Бога. Молімося за тих, хто стоїть в окопах, хто тримає зброю за наше майбутнє. Просимо у Господа та батьків прощення за те, що не відмолили наших хлопців. Нехай всемилосердний Господь подарує Олегу життя вічне. Щоб смерті воїнів не були даремними, щоб Україна змінилася на краще, щоб діти, які втрачають своїх батьків, мали світле майбутнє».
Факти з біографії героя
Співчуття від усієї Кагарлицької громади озвучив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов, акцентуючи на тому, що вся громада поділяє з рідними біль тяжкої втрати. А з тим озвучив біографічні факти з життя героя.
Олег Олефіренко народився 1 березня 1978 року у Шпендівці. Після школи навчався у Ржищівському будівельному технікумі, закінчив Київський національний університет будівництва й архітектури. Працював інженером із техніки безпеки у Центрі первинної медико-санітарної допомоги №2 у місті Києві.
З 24 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати Батьківщину. Спочатку воював у складі добробату «Братство», дійшов із боями від Броварів до Чернігова. Після звільнення Чернігівської області повернувся до Києва. Олег був тактичним медиком. Із 4 червня 2022 року служив у військовій частині А 40-27, а згодом – у військовій частині 46-32. Загинув 2 березня 2023 року у селі Піщане Куп’янського району Харківської області, на другий день свого Дня народження. У героя залишилися дружина Анна, донька Ліза, батьки Володимир Іванович і Ольга Василівна.
Майор Шевченко – начальник відділення комплектування Другого відділу Обухівського РТЦК та СП - після висловлених співчуттів вручив дружині загиблого воїна український прапор.
Староста Шпендівки запам’ятав Олега Олефіренка здібним учнем
Староста села Шпендівка (Кагарлицька МТГ) Микола Петренко висловив щирі співчуття родині і запевнив, що село його буде пам’ятати як героя, як сміливого воїна, який віддав життя за Україну. «Я запам’ятав його здібним учнем, якого колись вчив, порядним сім’янином, великим патріотом. Коли Олег ішов на війну, він сказав рідним: «Хто вас захистить, як не я?» - додав староста.
Для побратимів загиблий був учителем та хорошим воїном
Провести побратима в його останню дорогу приїхали і представники військової частини, разом з якими воював Олег. Вони назвали його «добрим солдатом» та «шикарним побратимом». Зауважили, що ця втрата для них – невимовний біль. Для когось він був учителем, харизматичною людиною, навчав тактичної медицини – тому, що досконало знав і міг допомогти. А ще для когось – тим, кого поважають, ким пишаються.
Згорьований батько героя подякував усім присутнім за те, що розділили з його родиною горе і прийшли провести їхнього сина в останню дорогу. «Хай Бог береже усіх вас, і щоб ваші сім’ї не зазнали горя, яке зазнали ми», - сказав Володимир Олефіренко.
Оркестр духових інструментів виконував тужливі мелодії.
На честь героя пролунали залпи військового почесного салюту.
