12 липня у Кагарлику відбувся творчий вечір з нагоди 80-річчя письменника та журналіста Павла Малєєва. На ньому декламували поезії різних років, написані членом Національних спілок письменників та журналістів України Павлом Малєєвим.
Пропонуємо вашій увазі деякі з них.
***
Викотилось сонце колесом з-за обрію,
Верби понад плесами мовчки воду п’ють.
За селом, на пасіці, дід чаклує добрий,
А невтомні бджоли все гудуть, гудуть.
Золотом колосся хилиться до долу,
А юрба хлоп’яча, збуджена така,
Повз баштан, городи, сіножать і поле
Верхи на лозинах мчиться до ставка.
***
Цілу ніч солов’їні хорали
Не давали й на мить заснути.
Зорі з місяцем десь блукали,
Розсівала пахощі рута...
А удосвіта, край покосу,
В молоці сизуватім туману
Заблукали вербиченьки босі,
Підібгавши спіднички до стану.
ДО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Колиско мого народу –
Чиста плоть і нетлінна душа,
Плюндрували віки твою вроду
І свої, і сусіди, й заброди,
Але всім ти даєш одкоша.
Маєш вірного сина, ненько,
Що утвердив тебе на весь світ –
Возвеличена духом Шевченка,
Ти його бережеш заповіт:
«Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь».
І щодалі цвітеш, світлієш,
Слово глибшим, чистішим стає.
Ти співучішаєш і ряснієш,
Ти священнішаєш і святієш
Слава Богу:
Була,
Будеш,
Є!
ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ ДIАЛОГ
– Було гірко, а стало гіркіше:
Душу й тіло уран розрива.
Ну росла б ти собі, як раніше,
Споконвічна полин-трава...
– Я б росла тихо, мирно повсюди
У дорідній оцій стороні,
Якби жовчні відомчі люди
Не збудили звіра в мені.
Їм байдужі річки і суша,
Небо, надра, іскриста роса
(Лиш наситити б пельку подужче!),
Їм нечула народна душа...
Нащо ж ви мене винуватите?
Чи ж то я затруїла поля?
Скиньте з рук своїх пута! Й – за ґрати
Тих, від кого страждає земля!
***
«Яка ти прекрасна й приємна яка...»
З Пісні пісень Соломонових 7,7
І врода Ваша і душа –
Цілющої води криниця.
Нехай же посмішка іскриться,
А плин років не поспіша.
Уся Ви, як жива весна,
Отож і далі веснянійте,
І здоровійте, й молодійте.
Хай світить Вам зоря ясна.
Ви – скрипки Музика. Слова
Тут непотрібні й недоречні,
Ви – в небі помах крил лелечих,
Ви – пісня
Вічна,
І – нова.
КОЛИ ПТАХИ ЛЕТЯТЬ У ВИРІЙ
Ой, лелеки-лелеки,
Не летіть так далеко,
Не спішіте, лелеки,
А притримайте літ.
Дайте ще надивитись,
Дайте намилуватись,
Як розшито на нивах,
На воді й сивогорах
Барвом передосіннім
Україноньки цвіт...
МОЛИТВА
За П.П.Чубинським
Розцвітайся України і слава, і доля.
Всіх нас, браття-українці, об’єднала воля.
Люд і край свій збагатити годинонька гожа:
Нумо, друзі, до роботи! Поможи нам, Боже!
Наша вдача тиха, мирна, трудова, терпляча,
Та не зайве пам’ятати що це – кров козача.
Щезніть біди-воріженьки, як роса на сонці,
Будем, будем раювати у своїй сторонці.
Величаємо в родині цвіт з усього світу
Хлібом-сіллю, словом, співом, щедрістю, привітом.
Хай Дніпро, моря і гори, і земля радіють,
Що у нашій Україні добрі зерна спіють.
Душу й тіло ми положим за честь і свободу
Славних лицарів нащадки Січового роду.
ДУМА ПРО БАТЬКА
Якої, тату, музики ви прагнули,
Якої дослухалися струни?
Терзався я, вдивляючись незбагнено,
Як віко не пристало до труни,
Бо рвалася душа ще з Вами жити,
Бо не хотіли йти у вічну тлінь...
О, як плекали Ви у полі жито,
Як дбали, щоб не вичахла черінь!
Не знали, тату, радості, покою:
Як та бджола при праці віч-на-віч.
Ви світ утаємничений з собою
Забрали у оту довічну ніч.
А сонце так пекло і так палало,
Що мліли навіть хвильки на воді.
Без Вас у світі вже чогось не стало:
Спливло, як линуть роки молоді.
І молоді, й середні, й підстаречі,
Мов коні, пролетіли за мости,
А Вам так і не стачило, до речі,
Часу, сорочку празникову одягти:
То мори, то бої, то відбудова…
В застій... Та хіба був для Вас застій?!
Комусь - нова епоха, ера нова,
А Ви все пупа рвали: Боже, мій!
Начальство, знай, кишені набивало
Та дачі зводило на Вашому горбі
І раз у раз жалілось: “Мало!”, “Мало!”,
Як Вам – хвилинки вільної собі.
Ну от і все. Звучить останнє слово.
Востаннє рідний степ Вам шле привіт.
Ніколи не побачимося знову,
Хіба, як також прийдем на той світ…
Якої ж, тату, музики Ви прагнули?
Якої доторкалися струни?
Лишилась з Вами загадка незбагнена,
І віко не пристало до труни...
ДУМА ПРО МАТІР
Тиха і ніжна, стражденна матуся,
Вже і у мене короткії сни,
Думав: до Вас будь-коли повернуся –
Нащо ж у світі тоді і сини...
Матінко, ненько....
Затерпа серденько...
Літо і осінь, зимою й весною
Ви, на стежині – в снігу чи росі –
Думою душу плекали ясною,
Щоб позлітались пташата усі.
Матінко, ненько...
Затерпа серденько...
Ну а пташата – вже птахи. Щовище,
Аж поза хмарами, їм – благодать.
Тільки й злетяться, як на кладовищі
Батюшка ставити буде печать.
Матінко, ненько...
Затерпа серденько...
Тяжко без догляду, слова і пісні,
Вашої правдоньки світу рясніть...
Хто ми без Вас? Що ці каяння пізні?
Рідна, хоч там сиротинок простіть.
Матінко, ненько,
Затерпа серденько.
ДО ВИПУСКНИКІВ
Ну ось - і випускний. І ви уже не діти.
Годилось би відсвяткувать сповна:
Зустріти ранок, сонцю порадіти,
Але, на жаль, у нас іде війна.
Вас ждуть фронти (від правди не сховатись)-
Навчальні, трудові і бойові:
Збагачувать Вітчизну й захищати -
Ці істини - високі - не нові.
Любові вашої жде Мати Україна.
Знайдіть у пошуках покликання своє:
Перемагайте, дбайте, підійміть з руїни,
Примножте, збережіть добро, що Бог дає.
Плекайте землю, хліб святий ростіте,
(Турботи, вірте, нове дихання дають),
Батьків цінуйте, спокій скрізь творіте,
Дерзайте, мрійте, домагайтесь - в цьому суть.
Запам’ятайте, що усе для вас посильне:
В основі - ворога здолать, перемогти.
Дбайливість, досвід, віра, вірність, пильність,
Підтримка, прагнення - це віхи до мети.
Не забувайте про палке своє кохання:
Батьки майбутні - ви примножите наш рід,
Дасте нащадкам приклад виховання,
Аби пишався й поважав їх світ.
Це дасть вам право усміхатись щиро
І радість випромінювать з-під вій...
Тож - нині випускний! Щасливі будьте! З миром!
У добру путь! До здійснення надій!
ЯКЩО ТИ – КОЗАК
Козацтво було січове й реєстрове –
У світі воно процвітало…
Відроджувать лицарів славних основи –
Пора у час грізний настала.
Усяк, хто стає під звитяжні знамена,
Повинен завжди пам’ятати:
Він віру, відвагу і честь на рамена
Кладе, щоб свій край вартувати.
А край наш – нескорена Мати-Вкраїна:
Життя дать за неї ти годен?
Любить, боронити? – Тоді, неодмінно –
Готовий ти вже до походів.
Сурмач засурмить і ударять литаври:
То знак тобі, смілий козаче!
Лишай усі зваби, спочинок на лаврах,
І – пан чи пропав!: на удачу!
Щоб квітла земля, і колосся дзвеніло,
І вільно щасливились люди –
Будь першим у праці і в ратному ділі! –
Й тебе поважатимуть всюди.
З “КНИГИ ПСАЛМІВ”
Коли виводить нас Господь з полону
Духовного – ми прозріваєм всі
І славу у піснях Йому складаєм.
Верни, о Господи, народ наш полонений
На ниву хлібодарну з забуття.
Хто слізно сіє – радісно жнивує,
Хто плачучи насіння покладе,
Щасливо той снопи несе додому.
...А ПОТІМ ПРИЙШЛА ВІЙНА
У степах Донецьких – дим за териконами,
Все побито «градами», мир – не узаконено...
Із Кремля конвої, порохом набитії,
Сунуть Україною «русскій мір» творити.
АТО! АТО! АТО! –
Це жорстока, кривава війна!
АТО! АТО! АТО! –
Смерть і сльози несе вона.
АТО! АТО! АТО! –
Перекрито дороги назад.
АТО! АТО! АТО! –
Вражий Каїн, ти ж клявся, що – брат...
Б’ють гармати, снайпери, танки, бетеери,
Буцімто їм дихати не дають «бандєри»,
А насправді – гроші, влада, територія
Манять супостатів. Ось така історія.
Українські лави – гідні, непідкорені –
Захищають людство, землю, рідні корені.
Схаменіться влади, царі й царенята,
Вас же породила – люблячая мати…
Обєднайтесь партії, рухи і громади
У єдину силу, і – не для параду,
Не дивіться байдуже й гордії сусіди,
Бо не ходять світом поодинці біди…
АТО! АТО! АТО! –
Це – жорстока, кривава війна!
АТО! АТО! АТО! –
Смерть і сльози несе вона.
АТО! АТО! АТО! –
Перекрито дороги назад.
АТО! АТО! АТО! –
Вражий Каїне, ти вже – не брат!
***
Як у дитинстві – черги, черги густо...
У дефіциті знову хліб і сіль...
У багатьох з нас у кишенях – пусто,
Та дух завзяття й помсти – наша ціль.
А Каїн Авеля спішить на вила взяти –
З Біблійних оповідей згадка вирина...
А нинішній – Вкраїну подолати:
Бажання сильне, та снаги катма.
Тож – Слава Україні і Героям:
Хто у боях, хто трудиться в тилах.
Хай згине зграя путлера! В двобої –
Непереможний синьо-жовтий стяг!
МАРШ БАТАЛЬЙОНІВ «КИЇВСЬКА РУСЬ»
Нашу землю здавна поважали,
Поклонялись Київській Русі.
Гнав Богдан отих, що зазіхали,
І орду Кремля долаєм всі.
Ми – столичної області вірнії діти,
І я цим особливо горджусь:
Вартові України і світу –
Лави сміливих «Київська Русь».
Фастівські звитяги історичні,
Подвиги Букринських форсувань,
В Білій Церкві пам’ятки величні,
Богуславські – кличуть до єднань.
З Києва на Крути йшли герої
За свою даржаву УНееР,
В Лютіжі, Поліссі наші вої –
В пам’яті народній дотепер.
Троїцьке, Дебальцеве, Попасну
Й ми уже проходили в боях...
Хай зоря відважності не гасне:
Слави України – з нами стяг!
Ми – столичної області вірнії діти,
І я цим особливо горджусь:
Вартові України і світу –
Лави сміливих «Київська Русь».
ДАВНЄ І СУЧАСНЕ
Єднаймось, Люди, підіймім з руїни
Усе, що зла недоля відняла,
Щоб справді незалежна Україна
По справжньому щасливою була!
