Про Бориса Дегтярьова - нашого земляка, уродженця Кагарличчини та жителя Ржищева, кожний, хто його знав, може розповісти щось нетривіальне, бо ж митець був особистістю непересічною.
«Поет він чи художник? Він - митець! Палкі слова і барви колоритні залишив нам. Безцінна ця скарбниця, як і слова його, нетлінно-шовкошитні». Мені він пригадується у наступному ключі.
Гортаю свій «газетний» архів, на світлинах бачу знайомі обличчя, і на багатьох з них – Бориса Дегтярьова. Пам'ятаю, наче недавно було: початок 1990-х, я – кореспондентка кагарлицької районної газети «Будівник комунізму» (з історії фактів не викинеш!), і в кабінет неквапно входить чоловік. Приязно вітається і дістає з невеликої теки кілька аркушів, ретельно розграфлених горизонтальними лінійками, на яких акуратно, ніби солдати в шерензі, виструнчилися … літери! На моєму журналістському віку яких тільки почерків не довелося бачити, читаючи інформації, замітки, вірші наших дописувачів, а потім – коректуючи і готуючи їх до друку! Тож охайний почерк Бориса Степановича приємно дивував.
В редакції Кагарлицької районки Бориса Дегтярьова сприймали як свого.
Відтоді ми хоч і нечасто, та все ж перетиналися. При тодішній газеті діяла літературна студія «Зорі Придніпров’я», членом якої був і поет Борис Дегтярьов. В редакції газети його сприймали як свого. Він писав для публікації не тільки вірші, а й цікаві інформації про життя Ржищева, який тоді належав до Кагарлицького району. При всьому таланті Бориса Степановича тримався він дуже скромно, гідно, уважно дослухався до думок журналістів. А в компанії, коли зрідка траплялася «чарка чаю», був людиною веселою, невимушеною в спілкуванні, під настрій вірші читав з почуттям. Борис Степанович був і членом вже Ржищівської літстудії «Зорі Придніпров’я» та писав у газету «Ржищів», друкувався в обласній та республіканській періодиці, в альманахах «Музичні вечори». Борису Дегтярьову присвоєно звання Почесного члена Спілки художників України.
Борис Дегтярьов під час відпочинку у Криму
Це спогади, так би мовити, побутового характеру. За зовнішніми рисами – скромністю, пунктуальністю, приязністю Бориса Степановича не кожний міг розгледіти глибоку особистість, обдаровану двома талантами: поетичним і художницьким. І важко сказати, де повніше виявилася творча сутність митця, в поезії чи в живопису. У літературному доробку майстра поетичного слова – сім збірок віршів: «Відгомін часу» (1994), «Сповідь» (1996), «Ужинок» (2001), «Освідчення» (2004), «Надвечір’я» (2006), «Життя – єдина мить» (2007) і «Вибране» (2014). Багато його віршів поклали на музику М. Дейнега, Олексій Шестопал, В. Коробченко. А скільки картин, полотен, малюнків залишив по собі Дегтярьов-художник – мабуть, він і сам ще за життя згубив лік. Скрізь, де б не бував Борис Степанович, око митця вихоплювало саме те, що хвилювало глядачів, радість спілкування художника з природою, покладена на полотно, проникала і в душі небайдужих до живопису.
На ювілеях "Вісника Кгарличчини" Борис Дегтярьов був бажаним гостем
Чи легко було йому нести своє мистецтво в люди? Допомагав великий життєвий досвід. 22 вересня 1934 р. у мальовничих Зікрачах благословився на світ майбутній поет і художник, чия доля віддзеркалює долю його покоління. В рідному селі закінчив початкову школу, у Великих Пріцьках – середню. Через сімейні обставини змушений був залишити художній інститут у Києві, де провчився лише 2 роки, але лишився справжнім художником і сповідував найкращі традиції образотворчого мистецтва.
Фрагмент виставки робіт та книг Бориса Дегтярьова на обласних врочистостях з нагоди Дня Незалежності в Богуславі. 2006 рік
Потім була служба в армії, робота завклубом і водночас кіномеханіком, навчання у Прилуцькому гідротехнікумі на відділі електрифікації, після якого Борис стає до праці електриком насосних станцій у Ржищеві.
"Материнство". Борис Дегтярьов
Але основою життя лишаються живопис і література: «…душі наснага і відрада, Трудом здобутий найцінніший скарб», зізнається Борис Степанович. Його ліричний герой схиляється перед величними постатями насамперед своєї Батьківщини, перед Матір’ю і Жінкою. Особливої уваги, на мій погляд, заслуговують поезії Бориса Дегтярьова, які можна об’єднати під умовним терміном «достойники». У галереї тих достойників постають українські герої і поети, митці й державні діячі, без яких поступ України упродовж століть уявити неможливо.
"Струмок". Борис Дегтярьов
Поетична палітра Бориса Дегтярьова є надзвичайно розмаїтою: це щемлива лірика і колоритні пейзажі рідного краю, важливість державної мови і драматичні сторінки української історії, суперечності сучасного суспільства, роздуми про літературний хліб і долю поета, громадянина, котрому болять негаразди українського буття. При цьому вражає широта світогляду автора, обізнаність з історичними подіями, датами, іменами відомих людей.
"Нічний пейзаж". Борис Дегтярьов
В цьому матеріалі я не ставила завдання аналізувати творчість Бориса Дегтярьова, така праця потребує набагато більшого формату. Кожний може взяти книги Бориса Дегтярьова в бібліотеці, щоб одержати уявлення про непересічну поезію автора, який писав: «Поезіє, врятуй мене від зла, Від суєти, байдужості, зневіри, Коли хотів здолати будні сірі, Як талісман, зі мною ти була».
Гадаю, вірші Бориса Дегтярьова можуть стати талісманом і його читачам.
