Волонтерська допомога – це не лише продукти та спорядження для військових, які боронять нас, та для цивільних в прифронтовій зоні. Іноді це порятунок чотирилапих, які стали частиною бойових підрозділів. Історія собаки Вікторії та її цуценят – про милосердя, небайдужість і про те, як люди у воєнний час знаходять сили допомагати братам нашим меншим.
Волонтерки Анастасія Мацібура і Руслана Ступак із Кагарлика, що на Київщині, регулярно возять допомогу і військовим, і цивільним. Під час однієї з таких поїздок на Сумщину вони познайомилися з бійцями окремої танкової бригади. А ще – з їхньою чотирилапою побратимкою, на ім'я Вікторія.
Віккі і її дітлахи ще на Сумщині
Фронтова "побратимка"
Собака прибилася до військових ще на сході України, коли вони виконували там бойові завдання. Бійці не залишили її напризволяще – забрали з собою, назвали Вікторією, Вікі. Коли підрозділ перевели на Сумщину, Вікі поїхала разом із ними.
Там фронтова "дівчинка" познайомилася з місцевим песиком. Природа взяла своє – і невдовзі Вікі принесла хлопцям сюрприз: народила цуценят.
"Хлопці відразу попросили нас про допомогу, – розповідає Анастасія Мацібура. – Казали: як тільки Вікі розродиться, допоможіть роздати цуциків. Бо в селі, де вони базувалися, майже не залишилося цивільних – лише кілька сімей. Жартували, що ми станемо хрещеними мамами. Посміялися тоді... Але коли Вікі народила, зрозуміли – треба діяти".
Нічна операція порятунку
Військові дуже переживали за долю малечі. Волонтерки відкладали поїздку – то справи, то ще щось. Та, на жаль, двоє цуценят загинули. Після цього зволікати було неможливо.
Волонтерки Руслана та Анастасія з врятованими ними цуценятами
"Ми прийняли рішення максимально швидко їхати і забрати цуценят, – згадує Анастасія. – Виїхали близько восьмої вечора, прямо вночі. Я швиденько відпрацювала з нашим хором на “Гарбуз-фест” у Семигорах – і в дорогу".
Додому в Кагарлик волонтерки повернулися з Вікі та її малюками. Уже тоді підключилася перша помічниця – підприємиця Ірина Коваленко. Вона передала для тваринок курячі шиї та корм.
Іван Лисенко надав потомству Віккі ветеринарну допомогу
Випробування вдома
Анастасія думала, що маючи велике подвір'я впорається із цуценятами легко. Але власний собака родини, хоч йому лише чотири місяці, агресивно відреагував на "новачків". Довелося чоловікові будувати окремий вольєр.
Найскладніше було з однією "дівчинкою" – вона була обліплена кліщами, дуже квола. На тілі малечі нарахували понад вісім паразитів.
Це Гаррі, він знайшов домівку у батьків чоловіка Анастасії
"Ми запросили ветспеціаліста Івана Лисенка, – каже Анастасія. – Це людина з величезним серцем. Він оглянув цуценят, привіз ліки – і все зробив повністю безплатно. Ми поставили "дівчинку" на ноги. Прозвали її Кнопкою – якось саме так їй пасувало".
Ланцюжок добра
І знову виручила Ірина Коваленко – передала ще корму та шиї. Волонтери годували малюків кашею, міксованою з сухим кормом. Одночасно активно шукали їм домівки через соціальні мережі.
"Я фотографувала, знімала відео зі своїми "дітками" – я справді сприймала їх як своїх дітей", – зізнається Анастасія.
А ця "дівчинка" перебралася в Стави і стала улюбленицею Арсена
Поступово для всіх знайшлися господарі: одну "дівчинку" забрали в село Стави, "хлопчика" Гаррі – єдиного із виводка – взяли батьки чоловіка Анастасії в Кагарлику, "дівчинку" Ніку забрали теж у Кагарлик, на відділок 1 Травня, Кнопку, яку вилікували від кліщів, забрали останньою теж в Кагарлик.
"Чесно кажучи, я вже змирилася, що Кнопка залишиться в мене, – зізнається волонтерка. – Мабуть, людей лякало, що вона перехворіла. Але господарі все ж знайшлися".
Віккі повернулася до своїх
А що ж сама Вікторія? Ірина Коваленко оплатила операцію зі стерилізації собаки. Після цього Вікі повернулася до військових – тепер вже на Запоріжжя, бо вона частина їхньої родини.
А це та сама Кнопка. Вона теж знайшла собі родину у Кагарлику
Ба більше, пані Ірина пообіцяла: якщо нинішні господарі цуценят захочуть їх стерилізувати, вона оплатить і ці операції.
Ця історія – про те, що навіть у найважчі часи люди залишаються людьми. Волонтери возять допомогу на передову, ветеринари безкоштовно лікують тварин, підприємці фінансують операції, а звичайні родини відкривають двері своїх домівок для маленьких хвостатих біженців.
Бо війна – це не привід втрачати людяність. Навпаки – це час, коли вона проявляється найяскравіше.
Матеріал створено у межах участі в конкурсі «Співпростір», за підтримки ГО «Ю-Хартс Україна» та Kormotech.
