Знову Кагарличчина в жалобі - 9 січня "на щиті" додому навічно повернувся солдат Олександр Пендюр. Він поліг б’ючи окупантів. Поховали Героя у рідній Мирівці на Центральному цвинтарі.
Загинув Олександр Пендюр 29 грудня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу міста Костянтинівка Краматорського району Донецької області. Герою було 45 років.
Народився Олександр Пендюр у Мирівці 30 травня 1980 року. Тут він зростав, навчався впродовж 1986-1997 років у Мирівській школі, мріяв про майбутнє. Після шкільної парти продовжив навчання в ПТУ-17 м. Києва, де здобув спеціальність електрозварювальника.
У 2000 році був призваний до Збройних Сил України, проходив службу на посаді зв'язківця. У 2002 році звільнився зі строкової служби та повернувся до цивільного життя.
Із 2003 року проживав у цивільному шлюбі. У 2006 році народився син Назар. Разом із сім'єю проживав у місті Ржищів, де працював на цегельному заводі.
Після важкої втрати – смерті дружини – у 2016 році разом із сином повернувся в рідну Мирівку. Останнім часом працював у місті Обухів на біохімзаводі.
Його життєвий шлях був шляхом людини праці. Він знав ціну хліба і чесної роботи. Був люблячим батьком, який після втрати дружини сам виховував сина Назара.
Але коли над Україною нависла смертельна небезпека, Олександр не зміг залишатися осторонь. 26 грудня 2024 року Олександр Пендюр був призваний по загальній мобілізації до Збройних Сил України Другим відділом Обухівського РТЦК та СП. Служив оператором безпілотних літальних апаратів 3-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів 3-го механізованого батальйону військової частини А5003. Він став «очима» і караючою рукою нашої армії — оператором безпілотних апаратів. Це робота, що потребує надзвичайної витримки та зосередженості, робота на самій межі...
На превеликий жаль, воїн загинув під час виконання бойового завдання 29 грудня 2025 року під Костянтинівкою на Донеччині, залишившись відданим Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконуючи військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу і незалежність.
У Героя залишилися батько та син.
9 січня близько 10-ї години траурний кортеж із тілом Олександра, під тужливі звуки пісні «Пливе кача» вирушив із Кагарлика до Мирівки.
По дорозі, в Кагарлику, селах Переселення, Горохуватка та Іванівка, його із квітами, на колінах, низько схиливши голови зустрічали жителі сіл. Спинявся транспорт, а ті, хто був у ньому приєднувалися до вшанування воїна.
Мирівчани зустріли Героя вже на в’їзді в село блакитно-жовтими прапорами. Вони услали останню дорогу Героя хвойними гілочками та квітами аж до сільського Свято-Преображенського храму. Жителі села на колінах віддавали останню шану воїнові-захисникові.
До храму попрощатися із воїном зібралися рідні, друзі, знайомі, сусіди, жителі Мирівки та громади, військові, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади.
Чин похорону за полеглим Героєм здійснили священники Православної Церкви України протоієрей Василь Суп та протоієрей Богдан Синиця.
По завершенні молебню протоієрей Василь Суп звернувся до присутніх зі скорботними словами. “Горем убита родина, дорогі брати і сестри, сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу воїна, Захисника Олександра, який поклавши своє життя за жертву заради України, заради нас з вами.
Проста, звичайна людина, як кажуть, сільський хлопець, захищав таку велику країну… Уявімо, що ці звичайні вояки, хлопці, дівчата, тримають оборону від великого, потужного, як кажуть, “північного ведмедя” чи, вірніше буде сказати, “шакала”, який хоче погубити всю Україну і нас з вами.
Часом кажуть, що може б краще було, якби москалі прийшли сюди. А ви спитайтеся тих людей, до кого вони уже прийшли: Ірпінь, Бучу, Маріуполь, Сумську область, Запоріжжя, Донецьк, Харківщину...
Тому ми сьогодні схиляємо низько голови і просимо Господа, щоб помилував його душу. Навіть церква говорить про те, що хто душу свою покладе за ближніх своїх, той її збереже. Бо блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
Тому ми віримо і просимо милостивого Господа, щоб Він помилував душу раба Божого воїна-Захисника Олександра, і він з Сином Божим був у Царстві Божому. Що нам залишається робити? Молитись. Молитися за їхні душі, щоб Господь помилував їх, щоб прийняв у Царстві Небесному. Молитися і жити достойно, щоби нашим полеглим воїнам, яких стає все раз більше і більше, не було соромно, що вони віддали життя своє за нас з вами, а ми це життя просто розтратили, що державу, яку вони захищають, ми просто не втримали.
Також Олександр, уже серцем упокоєний, просить прощення у свого батька та сина, що, можливо, не справдив їхні надії та сподівання. Він просить у вас всіх прощення, щоб ви простили йому і помолилися за його душу.
Ми ж повинні бути вдячні кожному із воїнів, які зараз захищають нашу країну, душі яких зараз до Царства Божого чи вже оселилися там. Тому що Святе письмо говорить, що ті воїни, які поклали життя своє на жертву за інших є ангелами.
Цінуймо те, що подарували нам наші воїни. Цінуймо і з шаною згадуймо їх, молімося за їхні душі, живімо так, щоб нам не було потім перед ними соромно”.
По цьому траурна процесія вирушила вулицями Мирівки до Центрального цвинтаря. Тут священники Василь Суп та Богдан Синиця відправили біля труни з тілом Героя літію.
Щире слово про загиблого воїна промовив заступник Кагарлицького міського голови Іван Семцов: “Сьогодні небо над Кагарличчиною знову затягнуте чорними хмарами нестерпного горя. Війна продовжує свої страшні жнива, вириваючи з наших лав найкращих, найвідданіших, найсміливіших. Сьогодні ми зібралися тут, щоб віддати останню шану нашому земляку, воїну, батьку і сину — Олександру Пендюру.
Йому було лише 45 — вік, коли людина має бачити, як зростає син, як розквітає рідний край. Натомість він віддав своє життя, щоб ми з вами могли бачити цей день.
Дорогий Іване Юрійовичу, батьку Героя... Дорогий Назаре, сину воїна...
Ми знаємо, що жодні слова не зцілять ваших ран. Ваш біль — це наш спільний біль. Ваш син і батько пішов у Вічність як справжній Лицар Світла. Від імені міської ради та всієї громади висловлюю щирі співчуття всім рідним і близьким. Кагарлицька міська рада, вся наша громада схиляє голови в глибокій скорботі.
Герої не вмирають, доки живе пам'ять про них. А Олександр Пендюр житиме в кожному подиху вільної України, у кожному мирному світанку над його рідною Мирівкою.
Ми обіцяємо: пам’ять про Олександра Пендюра буде закарбована в історії нашого краю навічно.
Спи спокійно, воїне. Дякуємо за захист. Дякуємо за вірність. Слава Україні!”
До громади із словом про односельця-Героя звернулася староста села Надія Порхун: “Сьогодні м зібралися тут, щоб провести в останню дорогу захисника нашої України і нашої маленької батьківщини. Нашому Олександрові було лише 45, здається, це той вік, коли людина розпочинає життя, жити по-новому. У Саші було дуже багато планів на майбутнє. Це була людина завжди усміхнена, весела, доброзичлива. Він завжди був готовий підійти та запропонувати свою підтримку, допомогу, підставити своє плече. Але, на жаль, загинув.
Дорога родина, тримайтеся. Адже він віддав за нас своє життя, щоб ми з вами пам'ятали про нього, а і це буде до тих пір, доки він буде в наших серцях. Адже саме завдяки йому, нашому герою, ми з вами будемо жити.
Відсьогодні на небесах з'явився ще один янгол-охоронець нашої Батьківщини. Він буде оберігати нас вже з небесної дзвінниці.
Слава Героєві! Слава Україні!”
Над могилою Героя прозвучав Гімн України та пролунав військовий почесний салют.
Старший офіцер відділення Другого відділу Обухівського РТЦК та СП майор Сергій Решетник вручив Прапор України, яким була покрита домовина із тілом Героя, його батьку.
Прощаючись із Героєм кожен кинув до його могили по три жмені землі.
Герої не вмирають! Герої завжди залишаються з нами в наших серцях…
