7 грудня ми відзначили Всесвітній день української хустки. Історію хустки-напиначки якій понад 100 років та яка примандрувала на Кагарличчину із Жашківщини 83 роки тому, записала Галина Перевертун, директорка Сущанського будинку культури.
Спадок чотирьох поколінь
"Хустка, про яку піде мова, дісталась у спадок жительці Сущан Тетяні Глушко від її мами Євгенії Задорожньої, - розповідає Галина Перевертун. - Привезла вона її із собою з Жашківського району, що на Черкащині наприкінці 39-го року. Тоді Євгенію Павлівну після навчання направили до Сущан працювати в школі".
Пані Євгенії ця хустка дісталась від її мами Ніни Павлівни. Першою ж власницею хустки була прабабуся Тетяни Іванівни - баба Югина.
Тетяна Глушко із хусткою, яку придбала ще її прабабця Югина.
Хустка, що уникла "червоної мітли"
Прабабця Югина була із заможних селян. Вони мали невеликий наділ землі, худобу, працювали самі на себе. Та під час колективізації радянська влада майно забирала й примушувала людей вступати у колгоспи.
"Моя родина відмовлялася, за що її розкуркулили. Забрали миски, ложки, навіть зі стін витягували цвяхи, - розповідає Тетяна Задорожня,- Тоді частину родини вислали до Сибіру".
Бабуся з дідусем пані Тетяни відокремились і побудували собі будинок. Та їх теж не минули обшуки, які проводили комнезами (комітети незаможних селян). Обшукуючи, ті руйнували все: розбирали комини, перекопували долівки у хатах, землю в погребах, проштрикували залізними штирями підпіччя.
"Під час одного із таких обшуків бабуся кинула сувій із хустками під піч, - переповідає родинну історію Тетяна Іванівна. - Як не дивно, цього разу пощастило - підпіччя не перевірили і хустки залишились. Ця хустка-напиначка і є одна з хусток, що була в тому сувої. На решту хусток мій дід Павло обмінював хоч якісь харчі під час голоду. Цей сувій хусток врятував родину від голодної смерті".
