До Міжнародного дня рідної мови в Центральній бібліотеці в Кагарлику відбувся захід, який став чимось більшим, ніж просто літературна зустріч. Учні 9-А класу Кагарлицького ліцею № 3 та вчитель української літератури Світлана Сліпко поспілкувалися з людиною, чиє життя — це поєднання жертовної професії та високого мистецтва, — лікарем і письменником Віктором Заїкою.
Зустріч через роки
Розпочинаючи захід, директорка бібліотеки Лілія Литвин поділилася щемливим спогадом. Колись, ще будучи ученицею, вона відвідувала засідання районної літературної студії «Зорі Придніпров’я».
Уже тоді молодий лікар Віктор Васильович був для студійців прикладом того, як серед щоденних викликів медицини зберігати вірність поетичному слову. Цей зв’язок поколінь задав тон усій зустрічі — щирій, відвертій та позбавленій зайвого формалізму.
Слово завжди було поруч
Життєвий шлях Віктора Заїки — це готова основа для книги. Уродженець мальовничого Поділля (село Кукавка на Вінниччині), він пройшов шлях від сільського школяра до заступника головного лікаря Кагарлицької ЦРЛ. Між цими віхами — служба в армії на Далекому Сході, навчання в Київському медінституті ім. О.О. Богомольця та участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році.
Проте, як зазначив сам автор, де б він не був — слово завжди було поруч. Його творчий доробок, представлений на виставці, вражає тематичною широтою: від ліричних «Вітражів» та щемливої збірки «За зорею линуть журавлі» до фундаментального дослідження історії медицини краю «На перехрестях століть».
Відверте спілкування з молоддю
Дев’ятикласники декламували поезії автора, які найбільше їм припали до душі. Віктор Васильович зачитав нові поезії, які ще не видані друком.
Родзинкою зустрічі стало виконання пісень Віктора Заїки на музику Бориса Родини. Їх директорка бібліотеки ще в шкільні роки виконувала у вокальній студії, тож пригадала цей світлий час і заспівала разом з гостем.
Замість післямови
Зустріч завершилася автограф-сесією та спільним фото, солодкими гостинцями, але головне — учні пішли з бібліотеки з усвідомленням того, що мова — це жива сила. Вона звучить у віршах, зберігає історію в краєзнавчих нарисах і лікує не гірше за досвідченого лікаря.
